У статті 55 Конституції України унормовано, що права і свободи людини та громадянина захищаються судом; кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

У наведеному аспекті забезпечення прав людини є пріоритетним напрямом політики держави, що реалізується, зокрема, за допомогою національних механізмів захисту прав людини, а після їх використання – через звернення до відповідних міжнародних органів чи установ.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) як незалежний судовий орган здійснює на наднаціональному рівні контроль за дотриманням положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція) державами, які її ратифікували, зокрема й Україною, яка, ратифікувавши Конвенцію та протоколи до неї, передусім зобов’язалася гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені цими міжнародними документами.

Сьогодні Україна є лідером серед країн – учасниць Конвенції за кількістю звернень до ЄСПЛ, що, безсумнівно, засвідчує особливе значення практики цього Суду у формуванні ефективної системи захисту прав фізичних та юридичних осіб в Україні.

Авторка проаналізувала низку рішень ЄСПЛ проти України у справах, які стосуються земельних правовідносин, для виокремлення найбільш поширених порушень положень Конвенції та Першого протоколу до Конвенції із боку держави Україна під час вирішення, зокрема, земельних спорів, аби судові органи нашої держави могли у подальшому не допускати таких порушень і здійснювати захист прав людини та основоположних свобод у належний спосіб.

Зроблено висновок, що практика ЄСПЛ є джерелом земельного права, встановленого, зокрема, на законодавчому рівні, а отже, суди повинні застосовувати рішен-ня цього Суду під час розгляду справ зі спорів, що виникають із земельних правовідносин.