ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНИЙ НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ ЮРИДИЧНИЙ ЖУРНАЛ «ПРАВО УКРАЇНИ» ..... ВИДАЄТЬСЯ - УКРАЇНОМОВНА ВЕРСІЯ (ЩОМІСЯЦЯ)

Історія журналу

Загальнодержавне періодичне юридичне видання було засноване у 1922 р. Народним     комісаріатом юстиції (НКЮ) республіки та видавалося юридичним видавництвом НКЮ. Журнал тоді мав назву «Вестник советской юстиции на Украине». Під цією назвою було видано лише перші два номери журналу. Редактором був Євсей Густавович Ширвіндт. На той час перша редакція журналу знаходилася у Харкові й видання виходило друком щомісяця російською мовою.

Вже з квітня 1922 р. Народний комісаріат юстиції почав видавати журнал під назвою «Вестник советской юстиции», редактором якого став Михайло Йосипович Рейхель. Основним завданням журналу було всебічне висвітлення питань радянського права, популяризація чинного законодавства та ознайомлення з діяльністю всіх органів юстиції.

Важливими рубриками журналу «Вестник советской юстиции» у 1922 р. були: «Статьи по вопросам права», «Деятельность Советского Правительства», «Страница судебного деятеля (письма с мест)», «Из деятельности Наркомюста», «По Советской Федерации», «Иностранная юридическая мысль», «Обзор печати», «Хроника: судебная практика; жизнь органов юстиции; административная и общественная хроника», «Почтовый ящик (вопросы и ответы)».З початку свого виходу журнал висвітлює найрізноманітніші теми, серед яких особливе місце відводиться завданням радянської юстиції у зв’язку з новою економічною політикою (Є. Ширвіндт), перегляду інститутів цивільного процесу (А. Малицький), питанням методології радянського конституційного права (М. Гродзинський), питанням виконання обов’язків (деякі уроки новітньої німецької судової практики) (В. Корецький) та ін.

З 1923 р. журнал став органом не лише НКЮ УСРР, а й заснованого в цей час Українського юридичного товариства. До редакційної колегії входили: А. Малицький, Ю. Мазуренко, А. Строєв, відповідальним секретарем був В. Скерст.

У першому номері журналу було окреслено тематичні розділи, зокрема статті загального державно-політичного характеру, з питань теорії та інших галузей права: М. Гродзинський «Судебное освобождение от наказания и его эволюция», В. Трахтеров «Формула невменяемости в Уголовном Кодексе УССР», Е. Штандель «Основные вопросы кодификации кооперативного законодательства», А. Малицький «Арбитражная комиссия или народный суд?»

З’явилися також нові рубрики: «Суд и жизнь», «Дискуссионная страница», «На местах», «Из практики Высшей арбитражной комиссии», «Из практики Высшего Суда УССР», «За советским рубежом», «Декреты и распоряжения правительства УССР». В окремих номерах була рубрика «Страница красного адвоката».

Майже в кожному номері вміщувалася інформація під рубрикою «В Украинском юридическом обществе», де висвітлювалися засідання цього товариства та найважливіші питання, які на ньому вирішувалися.

З 1924 р. почали виходити тематичні номери журналу, зокрема, № 8 був присвячений питанням радянського кооперативного права; № 9–10 — роботі Українського та Всеросійського з’їздів працівників юстиції.

У 1925 р. відбулися зміни у редакційній колегії журналу, до якої входили Ю. Мазуренко, А. Малицький, С. Прігов, І. Фалькевич.

Подальший період видання журналу припадає на другу половину 20-х років, коли в Україні тодішнім партійним та державним керівництвом було здійснено заходи з «українізації» суспільного життя.

П’ятиріччю існування журналу «Вестник советской юстиции» був присвячений № 17 (1928). На сторінках журналу А. Строєв зазначив, що живий обмін думками між робітниками радянського суду, працівниками науки права — теоретиками і практиками, зробили журнал кузнею, де виковувалася теорія та практика радянського права. Журнал, висвітлюючи думки законодавців, громадськості, практиків та теоретиків, став основною ланкою у взаємодії Українського юридичного товариства з робітниками центральних установ юстиції та з працівниками на місцях.

Протягом п’яти років було надруковано 1 391 статтю, зокрема в основній рубриці (висвітлення наукових статей) — 760, на сторінках практики — 631. Також у ювілейному номері були надруковані привітання з нагоди п’ятиріччя журналу.

До складу редакційної колегії журналу в 1928 р. входили: Ю. Мазуренко, С. Прігов, Ф. Чумало.

На початку 1929 р. редакція журналу звернулася до читачів із повідомленням про те, що видання виходитиме українською мовою під назвою «Вісник радянської юстиції».

У 1930 р. до складу редколегії журналу входили: Л. Ахматов, Г. Волков, Ю. Мазуренко, С. Прігов, А. Строєв, Ф. Чумало. Відповідальним редактором став Антон Терентійович Приходько.

З березня 1931 р. журнал продовжує видаватися під новою назвою — «Революційне право», який об’єднав фактично два журнали — «Вісник радянської юстиції» та «Червоне право». З 1926 р. НКЮ УСРР паралельно з виданням журналу «Вестник советской юстиции» почав видавати журнал «Червоний юрист», який виходив українською мовою і був двотижневий. Під такою назвою побачили світ лише два номери. З березня 1926 р. за рішенням НКЮ журнал змінив назву на «Червоне право».

Науково-практичний журнал «Революційне право» виходив двічі на місяць, залишався органом НКЮ. Редакційна колегія журналу знаходилася у Харкові, а з липня 1934 р. переїхала у Київ.

Відповідальними редакторами журналу у це десятиріччя були: А. Приходько (1931–1933); С. Прігов (1933–1934); М. Михайлик (1934); Б. Бенедиктов (заступник Народного комісара юстиції та Генерального прокурора республіки) (1934–1936); А. Кісельов (Нарком юстиції та генеральний прокурор республіки) (1935); Г. Желєзногорський (Генеральний прокурор УСРР) (1936); Б. Шріфтов (1936); М. Куліковський (1939–1940).

Видання мало такі рубрики: «На практичні теми», «На чергові теми», «Судова практика», «За радянським кордоном», «У Радянському Союзі», «Життя на місцях», «Наші пропозиції», «З судової зали», «Сторінка самокритики», «Правнича хроніка», «Українська правнича термінологія», «Огляд радянського законодавства», «Бібліографія», «Нам пишуть», «Відповіді» та ін.

З 1931 р. по 1935 р. журнал висвітлює найрізноманітніші теми, зокрема питання господарсько-адміністративного права (С. Ландкоф), кримінального процесу (Г. Лівшиць), соцзмагання в органах юстиції, підбиття підсумків різних нарад судово-прокурорських працівників тощо. З кінця 1931 р. серед науково-практичних питань починають з’являтися політичні публікації.

Для цього періоду характерне возвеличення культу особи Й. Сталіна. У заставках під статтями вміщуються цитати з його виступів, витяги з постанов ЦК ВКП(б). Велика увага приділяється весняно-польовим роботам, перевиборам народних засідателів.

У 1937 р. спрямованість журналу не змінюється, у ньому з’являються передруковки з «Правды», інформаційні повідомлення про пленуми ЦК КП(б)У, матеріали про підсумки 1936 сільгоспроку; обвинувальний вирок у справі антирадянського троцькістсько-зінов’євського центру. Поряд із цими публікаціями висвітлюється правове життя, хроніка, надаються консультації населенню з конкретних питань, подається поточне законодавство.

З 1938 р. журнал «Революційне право» — вже орган НКЮ, Верховного Суду та Прокуратури УРСР. Усі матеріали знову подаються у політичному розрізі. Започатковуються рубрики до конкретних дат (зокрема, «До 16-річчя утворення СРСР» з відповідними матеріалами в дусі культу особи — «Перемога ленінсько-сталінської національної політики», «Президія Верховної Ради СРСР та її зовнішньоекономічні функції»).

З приєднанням до УРСР Західної України, з 1940 р. у журналі з’явилася рубрика «У західних областях України». Значно розширюються рубрики: «Кращий народний суддя», «Кращий судовий виконавець», «Обговорення», «Обмін досвідом», «Листи читачів», «Нам пишуть», «Науково-судова експертиза».

Для публікацій 1941 р. більш характерна фахова спрямованість, велика увага приділяється висвітленню окремих інститутів права (зокрема, С. Ландкоф «Про практику застосування ст. 3 Цивільного процесуального кодексу УРСР»), питанням експертизи (найактивніший автор — С. Тихенко).

Видання журналу «Революційне право» було перерване війною.

У період з 1945 р. по 1958 р. в Україні не існувало жодного юридичного періодичного видання науково-практичної спрямованості. У 1957 р. було прийнято рішення про поновлення випуску юридичного журналу. Він одержав назву «Радянське право». Це був орган Міністерства юстиції, Верховного Суду, Прокуратури республіки і Сектора держави і права Академії наук УРСР. Головним редактором журналу став заступник міністра юстиції Володимир Гнатович Зайчук.

З 1964 р. по 1977 р. журнал очолював Денис Харитонович Панасюк. У 1977 р. головним редактором став Юрій Григорович Вербенко, який обіймав цю посаду до 1995 р.

Серед рубрик журналу цього періоду можна виокремити такі: «Радянське будівництво», «Судова практика», «Прокурорсько-слідча практика», «Земельне право, колгоспне право», «Участь громадськості у боротьбі з правопорушеннями», «Державний нотаріат», «Державний арбітраж», «Пропозиції до законодавства», «Дискусії та обговорення», «Трибуна читача», «Обмін досвідом», «Правові проблеми охорони природи», «Слідами неопублікованих листів», «У братніх соціалістичних країнах», «На міжнародно-правові теми», «Нове в законодавстві», «З арбітражної практики», «З практики прокурорського нагляду», «З практики Верховного Суду УРСР», «Консультації», «Хроніка», «Рецензії». Під рубрикою «Бібліографія» вміщувався перелік юридичної літератури, що видавалася в Україні.

Щодо тематики публікацій, то вона визначалася потребами і настановами, характерними для тогочасного періоду. Основні публікації присвячувались висвітленню діяльності рад народних депутатів, їхніх виконкомів і постійних комісій, судової, прокурорської, слідчої, нотаріальної, арбітражної та адвокатської практики. Розглядались питання теорії та історії держави і права, вдосконалення законодавства, зміцнення законності. На сторінках журналу друкувались матеріали про участь громадськості у перевихованні правопорушників. Регулярно з’являлися статті, пов’язані з організацією правоохоронної роботи у зарубіжних країнах.

Юридична наука була всебічно представлена ґрунтовними статтями провідних учених, фахівців-практиків, аспірантів, присвяченими проблемам розвитку цивільного, кримінального, адміністративного, міжнародного та інших галузей права. Журнал сприяв становленню такої нової галузі права, як екологічне, яке згодом отримало загальне визнання. На сторінках журналу виступали й науковці з зарубіжних країн, інформуючи українського читача про ті правові проблеми, що існували в їх державах.

Чимала увага приділялася друкуванню рецензій на найбільш актуальні праці українських і зарубіжних фахівців.

Новий етап в історії журналу розпочався після здобуття Україною незалежності. За рішенням редакційної колегії, з 1992 р. журнал змінив назву на «Право України».

Актуальні проблеми державотворення, становлення правової, суверенної, незалежної, демократичної, соціальної держави стають визначальними в тематиці журнальних публікацій. Розроблення нової Конституції України, а з 1996 р. — реалізація її норм, втілення в життя її положень, розроблення на основі нової Конституції як фундаментальної основи подальшого розвитку законодавства і правової системи України нових кодексів і законів стають провідною тематикою.

Чільне місце серед висвітлюваних проблем посідають правові питання: захисту прав людини і громадянина; захисту інтелектуальної власності; захисту екології; формування місцевого самоврядування; діяльності суду, прокуратури, адвокатури, нотаріату; правозабезпечення розвитку підприємництва; боротьби зі злочинністю, в тому числі економічною; висвітлення сучасного правового життя України; коментування нового законодавства; узгодження права України з Європейським законодавством; проведення судової та адміністративно-правової реформ та ін.

Спливав час. Змінювалися назви цього журналу: «Вестник советской юстиции на Украине» (січень–березень 1922 р.); «Вестник советской юстиции» (квітень 1922 р. — грудень 1928 р.); «Вісник радянської юстиції» (січень 1929 р. — грудень 1930 р.); «Революційне право» (березень 1931 р. — травень 1941 р.); «Радянське право» (січень 1958 р. — грудень 1991 р.); «Право України» (січень 1992 р. по теперішній час). Трансформувалися його ідеологія та редакційна політика. Однак залишались незмінними його статус, активний вплив на вітчизняне правознавство та юридичну практику. 

Нині ця роль журналу «Право України», як видається, стала ще вагомішою. Адже будь-які неупереджені його читачі, гадаємо, навряд чи заперечуватимуть, що останнім часом він, нібито набувши «другого дихання», піднявся на новий щабель свого функціонування, вийшов на міжнародну арену.