ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНИЙ НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ ЮРИДИЧНИЙ ЖУРНАЛ «ПРАВО УКРАЇНИ» ..... ВИДАЄТЬСЯ - УКРАЇНОМОВНА ВЕРСІЯ (ЩОМІСЯЦЯ)
Співголови наукової ради
 

ТАЦІЙ Василь Якович народився 13 січня 1940 р. у м. Полтаві. Почав свою трудову діяльність у 1957 р. токарем Полтавського паровозного депо. Після закінчення у 1963 р. Харківського юридичного інституту (нині — Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого») обіймав посади помічника прокурора району і прокурора відділу по нагляду за розглядом у судах кримінальних справ у Полтавській обласній прокуратурі. З 1966 р. його життя і діяльність пов’язані з Національним університетом «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»: аспірант, старший викладач, доцент, заступник декана денного факультету, проректор з наукової роботи, з липня 1987 р. і до цього часу — ректор Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» і водночас (з 1991 р.) завідувач кафедри кримінального права. У 1993 р. Указом Президента України від 23.07.1993 р. № 275/93 був призначений президентом-організатором Академії правових наук України, а у грудні 1993 р. Загальними зборами був обраний президентом Академії правових наук України (нині — Національна академія правових наук України). З 3 березня 2016 року — почесний президент Національної академії правових наук України та радник президії НАПрН України.

У 1970 р. захистив кандидатську дисертацію на тему: «Кримінальна відповідальність за комерційне посередництво» (спеціальність 12.00.08). У 1973 р. присвоєно вчене звання доцента. У 1984 р. захистив докторську дисертацію на тему: «Проблеми відповідальності за господарські злочини: об’єкт та система» (спеціальність 12.00.08). У 1985 р. присвоєно вчене звання професора. У 1997 р. обраний дійсним членом (академіком) Національної академії наук України і входить до складу Президії НАН України (з 1998 р.).

Напрями наукової діяльності на сучасному етапі – кримінальне право (зокрема, підстави кримінальної відповідальності, склад злочину, об’єкт кримінально-правової охорони, злочини проти держави, господарські злочини, злочини проти довкілля тощо), проблеми теорії держави та права, конституційного права України. Автор понад 400 наукових праць, у тому числі понад 40 монографій, ряду навчальних посібників та підручників, серед яких: «Понятие, система и общие виды хозяйственных преступлений» (1974), «Уголовный кодекс Украинской ССР: Научно-практический комментарий» (1987), «Ответственность за хозяйственные преступления» (1979), «Ответственность за хозяйственные преступления: объект и система» (1984), «Объект и предмет преступления в советском уголовном праве» (1988), «Об’єкт і предмет злочину у кримінальному праві України» (1994), «Кримінальне право України: Загальна частина» та «Кримінальне право України: Особлива частина» (у співавт., 1997, 1998, 2001, 2003, 2004, 2007), «Конституція України: Науково-практичний коментар» (у співавт., 2003), «Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар» (у співавт., 2003, 2004, 2006, 2008), «Правова система України: історія, стан та перспективи: У 5 т. Т. 1, Т. 5» (у співавт., 2008), «Правовая система Украины: история, состояние и перспективы: в 5 т.» Т. 1 (у співавт., 2011), «Конституція України. Науково-практичний коментар» (у співавт., 2011).

 

ШЕМШУЧЕНКО Юрій Сергійович народився 14 грудня 1935 р. у м. Глухові Сумської обл. У 1962 р. закінчив юридичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (нині — Київський національний університет імені Тараса Шевченка). У 1962–1966 рр. працював помічником прокурора, прокурором району в Сумській обл. Протягом 1966–1969 рр. навчався в аспірантурі при Інституті держави і права АН УРСР (нині — Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України), після закінчення якої працював у цьому ж інституті: з 1972 р. — старший науковий співробітник, з 1979 р. — завідувач відділу, а з 1988 р. — директор інституту.

У 1970 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему: «Прокурорський нагляд за законністю в діяльності виконкомів місцевих Рад» (спеціальність 12.00.02), у 1979 р. — дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук на тему: «Організаційно-правові проблеми державного управління охороною навколишнього середовища в СРСР» (спеціальність 12.00.02, нині — 12.00.07). Вчене звання професора присвоєно у 1985 р. Обраний дійсним членом (академіком) Національної академії наук України у 1992 р., дійсним членом (академіком) Академії правових наук України (нині — Національна академія правових наук України) у 1993 р.

Фахівець у галузі конституційного права, державного управління, екологічного і аграрного права.

Опублікував понад 900 наукових праць, серед яких: «Правовые проблемы экологии» (1989), багатотомник «Антологія української юридичної думки: У 10 т.» (у співавт., 1998), «Український парламентаризм: минуле і сучасне» (у співавт., 1999), «Юридична енциклопедія: В 6 т.» (голов. ред.), «Конституція України: Науково-практичний коментар» (2003), «Земельний кодекс України: Коментар» (2003), «Теоретические проблемы гармонизации законодательства Украины с европейским правом. Проблемы гармонизации законодательства Украины и стран Европы» (2003), «Антологія української юридичної думки: У 10 т.» (у співавт., 2003–2005, заг. ред.), «До проблеми формування законодавчої політики в Україні» (2005), «Земельний кодекс України: Науково-практичний коментар» (2004), «Порівняльне правознавство у системі юридичних наук: проблеми методології» (2006), «Теоретические проблемы современного экологического законодательства в Украине // В кн.: Современные проблемы экологического права, политики и образования» (2006), «Великий енциклопедичний юридичний словник» (2007), «Гендерні паритети в умовах трансформації суспільства» (у співавт., 2007), «Кодифікація законодавства України: теорія, методологія, техніка» (у співавт., 2007), «Екологічне право України: Академічний курс: Підручник. 2-ге вид.» (у співавт., 2008), «Космічне право: підручник» (2012).

 

ПЕТРИШИН Олександр Віталійович народився 30 квітня 1960 р. у м. Городку Хмельницької обл. У 1985 р. закінчив Харківський юридичний інститут (нині – Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»), в якому пройшов шлях від стажиста-дослідника до професора. У 1987–1988 рр. навчався в аспірантурі, 1994–1997 рр. — у докторантурі. У 1999–2000 рр. — начальник Управління планування та координації правових досліджень Академії правових наук України (нині — Національна академія правових наук України). З 2000 р. – заступник директора з наукової роботи Науково-дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування Академії правових наук України. У 2002–2007 рр. — головний вчений секретар Академії правових наук України, одночасно професор кафедри теорії держави і права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». У 2007–2010 рр. — віце-президент, з грудня 2010 р. до 3 березня 2016 р. — перший віце-президент, а з 3 березня 2016 року — президент Національної академії правових наук України. Водночас завідувач кафедри теорії держави і права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого.

У 1988 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему: «Статус посадової особи: загальнотеоретичні дослідження» (спеціальність 12.00.01), у 1999 р. – дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук на тему: «Правовий режим державної служби: питання загальної теорії» (спеціальність 12.00.01). Науковий ступінь доктора юридичних наук присуджено у 1999 р., вчене звання професора — у 2002 р. У 2002 р. обраний членом-кореспондентом, а у 2004 р. — дійсним членом (академіком) Академії правових наук України (нині — Національна академія правових наук України). Підготував 18 кандидатів та 2 докторів юридичних наук.

Напрями наукових досліджень — методологія правових досліджень, громадянське суспільство, права та свободи людини і громадянина, верховенство права, загальна теорія державної служби. Автор понад 250 публікацій, серед яких: «Словник термінів з теорії держави та права» (у співавт., 1995, 1997), «Государственная служба. Историко-теоретические предпосылки, сравнительно-правовой и логико-понятийный анализ» (1998), «Конституція України: Науково-практичний коментар» (у співавт., 2003), «Конституційно-правові засади становлення української державності» (2003), «Етика» (2006), «Правова культура в умовах становлення громадянського суспільства» (у співавт., 2007), «Право як соціокультурне явище: особливості юридичного підходу» (2007), «Загальна теорія держави і права» (у співавт., 2002, 2009), «Політична система: сучасні проблеми розвитку громадянського суспільства і держави: у 2 т.» (2010), «Конституція України. Науково-практичний коментар» (у співавт., 2011), «Правовая система Украины: история, состояние и перспективы: в 5 т.» Т. 1 (у співавт., 2011), «Історія вчень про державу і право: у таблицях і дефініціях: навч. посіб.» (у співавт., 2012), «Порівняльне правознавство: підручник» (у співав., 2012), «Теорія держави і права: посіб.» (2012).