Незважаючи на доволі тривалу практику здійснення адміністративного судочинства в Україні, кількість питань проблемного (складного) характеру, які виникають у цій сфері, не зменшується. Виникнення та існування означених проблем пояснюється різними причинами, серед яких чільне місце займає як недостатня розробленість теоретичних засад адміністративного права та адміністративного процесуального права, так і небажання (неготовність) суддів користуватися науковими здобутками під час здійснення правосуддя.

Мета статті полягає у доведенні необхідності використання здобутків юридичної доктрини під час здійснення правосуддя суддями адміністративних судів (на прикладі окремої категорії справ адміністративної юрисдикції).

У межах статті проаналізовано конкретне судове рішення, ухвалене Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, предметом якого стало оскарження платником податку індивідуальної податкової консультації.

Індивідуальна податкова консультація аналізується через призму правової доктрини, зокрема доктрини адміністративного процесуального права та адміністративного права. Насамперед з’ясовується можливість віднесення її до категорії “рішення”, яке може бути предметом перевірки в адміністративному суді. Наголошується, що наявність в індивідуальній податковій консультації ознак індивідуального акта не робить автоматичною можливість її (так само як і іншого індивідуального акта) оскарження за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

За результатом семантичного аналізу категорій “застосування норм права” та “тлумачення норм права” робиться висновок, що індивідуальна податкова консультація являє собою не індивідуальний акт (адміністративний акт), а є актом роз’яснення податкової норми, виданим в офіційному, письмовому порядку суб’єктом владних повноважень.

Критично коментується висновок суддів про те, що віднесення індивідуальної податкової консультації до категорії юридичного факту, що є підставою для звіль-нення від відповідальності платника податку, який діяв відповідно до наданих такою консультацією роз’яснень із питань практичного застосування окремих норм податкового законодавства, є підставою для визнання її індивідуальним актом. Обґрунтовується думка про помилковість позиції законодавця, закріпленої у п. 53.2 ст. 53 Податкового кодексу України, щодо можливості оскарження індивідуальної податкової консультації у суді. За результатами проведеного дослідження робиться висновок, що індивідуальна податкова консультація є актом роз’яснення права, у зв’язку з чим вона не може бути визнана актом правозастосування (індивідуальним актом або адміністративним актом), не тягне (і не може тягнути) за собою порушення прав, свобод або закон них інтересів платника податку, а тому не може бути предметом оскарження в адміністративному суді.