Одним зі способів забезпечення єдності та сталості судової практики у кримінальному провадженні є передача справи на розгляд об’єднаної та Великої палат Верховного Суду. У цьому контексті потребує ґрунтовного наукового дослідження та осмислення практика Верховного Суду з моменту останньої новелізації глави 34 Кримінального процесуального кодексу України (КПК України).

Метою статті є дослідження мотивованості ухвал колегій судових палат Касаційного кримінального суду з питань передачі кримінального провадження на розгляд об’єднаної палати Касаційного кримінального суду та Великої Палати Верховного Суду, а також судових рішень об’єднаної та Великої палат Верховного Суду за наслідками касаційного розгляду.

Верховний Суд не роз’яснив суть категорій “подібні правовідносини” та “виключна правова проблема”, що значно ускладнює виконання ним завдання щодо забезпечення єдності та сталості судової практики. Більшість ухвал про передачу кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду та постанов Великої Палати Верховного Суду за наслідками касаційного розгляду містять часткову мотивацію. Часткова мотивованість ухвал колегій судів судових палат Касаційного кримінального суду про передачу кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду проявляється у тому, що у них не завжди наведено достатньо переконливих аргументів для обґрунтування наявності підстави для прийняття цього рішення. Часткова релевантність аргументів в ухвалах колегій судових палат Касаційного кримінального суду про передачу кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що в мотивувальній частині деяких із цих судових рішень поряд із належними засобами аргументації використовуються тези, що не стосуються правової ситуації, яка розглядається судом касаційної інстанції. Часткова мотивованість постанов Великої Палати Верховного Суду виражається у тому, що, визнаючи сам факт існування складних теоретико-прикладних питань, які потребують вирішення на рівні об’єднаної та Великої палат Верховного Суду, у судовому рішенні за наслідками касаційного розгляду формулюється правова позиція щодо розв’язання лише одного з них. Натомість інше питання не вирішується.

Загалом рівень мотивованості рішень Верховного Суду з підстав передачі кримінального провадження на розгляд об’єднаної та Великої палат є достатньо високим, однак в окремих аспектах його доцільно удосконалити. Великій Палаті Верховного Суду належить роз’яснити суть категорій “подібні правовідносини” та “виключна правова проблема”. В ухвалах колегій суддів судових палат Касаційного кримінального суду про передачу кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду варто наводити переконливіші аргументи для обґрунтування наявності підстави для прийняття цього рішення, а у їх мотивувальній частині використовувати тільки релевантні засоби аргументації. Колегіям суддів судових палат Касаційного кримінального суду перед прийняттям рішення про передачу кримінального провадження на розгляд об’єднаної палати цього суду слід перевіряти наявність уже сформульованого висновку Великої Палати Верховного Суду з подібної правової ситуації. Великій Палаті Верховного Суду у постановах за наслідками касаційного розгляду доцільно формулювати правову позицію з усіх складних теоретико-прикладних питань, що потребують вирішення на рівні об’єднаної та Великої палат Верховного Суду, використовуючи власні доводи на її підтвердження.