Соціальна держава стала однією з фундаментальних ідей сучасного світу, втілених у практику в другій половині ХХ ст. Зі свого боку її конституювання багато в чому здійснюється через механізми конституції. У сучасній юридичній науці відсутній єдиний підхід до оцінки самої ідеї конституційного закріплення соціальних прав. Історично соціальні права (права другого покоління) сформувалися у самостійну систему соціальних претензій і були визнані державами як реакція на недостатність прав першого покоління. Значною мірою західна доктрина традиційно протиставляє соціальні права так званим класичним – особистим і політичним.

У сучасних умовах надмірне дистанціювання соціальних прав від інших блоків прав людини не підтверджується в юридичній практиці, зокрема, це випливає з позицій Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) та найбільш авторитетних національних судів. Зв’язок з іншими правами, їх нерозривність як єдиної системи, а також поширення на них судового захисту, ставить їх в один ряд із “класичними” правами людини.

Метою статті є встановлення основних підходів ЄСПЛ щодо захисту соціальних прав людини на основі аналізу судової практики ЄСПЛ та з’ясування його позицій щодо місця соціальних прав серед традиційних груп прав людини. Адже дослідження цього питання вимірюється тим, що в Україні його вивченню було приділено недостатньо уваги, причому це стосується і правової доктрини, і судової практики.

Авторкою широко використано порівняльно-правовий метод дослідження на рівні судової практики ЄСПЛ, що дав змогу отримати знання, які узагальнюють досвід держав – членів Ради Європи. Зроблено висновок, що первинний зміст Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. (Конвенція) не містив положень щодо соціальних прав, що не могло не бути відображеним у практиці ЄСПЛ. Серед перших чотирнадцяти статей Конвенції соціальні права прямо не формулюються, однак уже Перший протокол (1952 р.) до Конвенції у ст. 2 закріпив “право на освіту”. Як показала практика, ЄСПЛ брався здійснювати захист соціальних прав, використовуючи декілька концептуальних підходів. Головним із них була концепція єдності та цілісності прав людини, які пов’язані між собою сутнісною природою. Відзначено, що соціальні права були піддані захисту через загальні захисні механізми Конвенції, передовсім – через право на справедливий суд (ст. 6) або заборону дискримінації (ст. 14).