Формування нового правового поля задля удосконалення регулювання відносин у сфері неплатоспроможності та банкрутства зумовило необхідність переосмислити теоретичні та практичні підходи до розуміння і застосування правових норм, що регулюють судові процедури відносно боржників – юридичних осіб. У статті проводиться ґрунтовний правовий аналіз сутності та розуміння судових процедур як інституту загалом, так і передбачених згідно з Кодексом України з процедур банкрутства, а також судової практики зокрема. Він свідчить про наяв ність окремих правових прогалин і колізійність правових норм, недостатність їх повноти та визначеності. Це, безумовно, порушує принципи якості законодавства та перешкоджає забезпеченню належних умов для ефективної реалізації прав та обов’язків учасників відносин неплатоспроможності й банкрутства, і, як наслідок, негативно відображається на функціонуванні ринку й економічних відносинах.

Мета статті полягає в окресленні сутності судових процедур у справах щодо неплатоспроможності та банкрутства з огляду на цілі кожної із передбачених законодавством процедур, що є квінтесенцією для належного врегулювання відносин неплатоспроможності та досягнення необхідних наслідків для всіх залучених учасників.

За допомогою порівняльно-правової методології окреслено відмінності й особливості у правовому регулюванні інституту судової процедури із попереднім законодавством у сфері неплатоспроможності. Логіко-семантичний метод дав змогу виявити важливі елементи й ознаки у смисловій наповненості судової процедури. На підставі системного правового аналізу судової практики визначено певні недоліки та прогалини у праворозумінні й тлумаченні судових процедур, а також неналежне (необачливе) вживання і застосування такої категорії в окремих сферах правового регулювання, відмінного від сфери відносин неплатоспроможності, та яке непритаманне судовій юрисдикції, що не може бути прийнятним у площиніякісного правового регулювання, правової визначеності та верховенства права загалом. За допомогою методу аналогії виявлено неузгодженість судової практики та законодавства щодо розуміння встановлених у ньому правових понять, зокрема судових процедур. У науковій статті також були застосовані такі методи правового дослідження, як гіпотетичний, аксіоматичний, формально-юридичний, які суттєво сприяли розкриттю сутності судової процедури у справах щодо неплатоспроможності та банкрутства і формулюванню узгодженого її тлумачення.

У процесі наукової розвідки сформульовано дефініцію правової категорії “судова процедура”, яку доцільно закріпити на законодавчому рівні та застосовувати у практичному значенні, зокрема під час обґрунтування судових рішень, що сприятиме узгодженості підходів у процесі прийняття таких рішень. Попри це, концепційне тлумачення судової процедури залишається залежним від ракурсу наукових поглядів та повноти їх відображення. У статті також визначено необхідність розмежування судових процедур на окремі категорії, що відповідатимуть меті та завданням кожної із них. Зокрема, пропонується диференціювати судові процедури, передбачені як згідно із чинним законодавством, так і у разі появи у законодавчих нормах нових видів процедур, на превентивні судові процедури, судові процедури відновлення платоспроможності боржника, судові процедури банкрутства та судові процедури примирення. Такий розподіл на окремі категорії сприятиме відповідному розумінню мети впровадження необхідних заходів під час кожної із судових процедур.

 Проведений правовий аналіз теоретичних напрацювань, судової практики та законодавчого регулювання у сфері судових процедур відносно юридичних осіб – боржників вкотре підтверджує необхідність як у вдосконаленні підходів до розуміння сутності судових процедур, їх мети та наслідків за допомогою правил правничої мови, так і у підвищенні якості правових норм, неухильному дотриманні принципів права та законотворення.