| Анотація |
У статті розглядається правовий статус установ приватного і публічного права, вносяться пропозиції з удосконалення чинного законодавства. Доводиться, що установа — це особлива організаційно-правова форма непідприємницьких юридичних осіб, яка наділяється спеціальною правоздатністю, а її майно може використовуватися тільки за цільовим призначенням. Пропонується розрізняти загальні ознаки, притаманні установі як непідприємницькій юридичній особі, і спеціальні, які характеризують її як самостійну організаційно-правову форму юридичної особи. Зазначається, що установи публічного права можуть здійснювати діяльність, спрямовану на отримання додаткового прибутку, який надходить у їх самостійне розпорядження, але ця діяльність не може характеризуватися як підприємницька. Обґрунтовується, що законодавець обмежує коло осіб, які можуть створювати установу приватного права, тільки фізичними особами, які до того ж мають бути власниками майна, яке передається установі. З урахуванням того, що сутність установи як юридичної особи — це виокремлення майна, а за чинним законодавством передача майна винесена за межі процесу створення останньої, запропоновано закріпити на рівні закону обов’язок засновників передавати майно ще до державної реєстрації установи. |
.png)
