У статті зроблено спробу відповісти на питання, чи може акт судового тлумачення і його результат у вигляді правової позиції бути одночасно актом волевиявлення і результатом наукового пізнання. Демонструється, що правові позиції Конституційного Суду, будучи передусім актами пізнання, водночас містять вторинні правові ідеї, що мають загальнообов'язкове значення, а тому є джерелом права. Наголошується на кореляції між правом на окрему думку, лібералізацією судової практики, розвитком права в судових актах та конституційним принципом демократії.