У статті висвітлюється стара теорія тлумачення, котра наполягаєна відшуканні в тексті джерела права намірів законодавця. Стверджується їїневідповідність часу та наводяться головні критичні аргументи. Критично проаналізовано нинішній рівень вітчизняних робіт у галузі тлумачення. Подаютьсяосновні риси, котрим повинна відповідати нова теорія тлумачення: заміна методологічного фундаменту, поєднання гнучкості й стабільності, оновлення уявлення про мету тлумачення з урахуванням вимог нової методології, оновлена техніка й технологія тлумачення, врахування ціннісного та прагматичного аспектівтлумачення, диференційоване ставлення до різних джерел права. Запропонованонову класифікацію теорій тлумачення чи правотлумачних систем. Вони поділеніна статично-суб’єктивні, статично-об’єктивні, динамічно-суб’єктивні, динамічно-об’єктивні, змішані й синтетичні. Обґрунтовано позитивні риси синтетичної теорії тлумачення.