У статті осмислюються проблеми взаємодії методологічних юридичних стратегій різного рівня, висувається ідея допустимості використання до аналізуправової реальності суб’єктного підходу, заснованого на вивченні реального світучерез якості суб’єкта (саморегулювання, саморозвиток, цілепокладання, рефлексія,буття в непередбачувано змінюваному середовищі і т. д.). Висувається і обґрунтовується гіпотеза про те, що використовуване в юриспруденції інструментальне розуміння права допустимо розглядати як складову частину суб’єктного підходу, що єзакономірним розвитком юридичної науки. Передбачається, що постійне розширення об’єкта інструментального підходу в праві об’єктивно має включати вивченнясуб’єкта, який і використовує право як інструмент для досягнення власних цілей.Також у статті описані основні закономірності розвитку інструментального розумінняправа як у радянській (пострадянській), так і в американській науці.