У статті розглянуто трансформацію концепту національного права упрацях німецьких мислителів у період Великої французької революції та наполеонівських воєн. Основною лінією цієї трансформації, на думку автора, є завершеннясоціалізації філософії права, а також утвердження емпіричної методології дослідження та позитивістського праворозуміння.Принципово важливими в цьому контексті є більш послідовне відділення прававід етики, а також виокремлення національного права як соціального окремого вправі. Велике значення також мав розвиток загального вчення про націю як провідний у конкретно-історичних умовах напрям соціальної філософії, набуття цим вченням політико-філософського характеру.Автор вказує на те, що німецькі мислителі цього періоду запропонували доситьпослідовну типологію соціально-правових феноменів: соціальне окреме (національно-державне право) — соціальне особливе (сфера взаємодії національнихправопорядків, «космополітичне право») — соціальне загальне (міжнароднеправо). Основними сутнісними характеристиками такої типології сталине-трансцендентний, іманентний характер соціальних особливого і загального, атакож їх формування на основі взаємодії позитивних правопорядків. Це дало змогузавершити плюралістичну за своїм характером правову картину світу, соціальну тапозитивну модель сфери права як відносно автономної підсистеми буття людини.Автор також вважає, що емпіризм нового бачення сфери права знайшов своєвираження у компаративізмі.На підставі свого дослідження автор доходить висновку про завершеннянімецькими мислителями кінця XVIII — початку XIX ст. формування теоретико-методологічних основ сучасної юридичної науки.