У статті робиться спроба виявлення можливостей і меж застосування концептів «класичне» та «некласичне» щодо осмислення права в умовах пошукупострадянською юриспруденцією своєї методологічної ідентичності. На основізастосування концепту правової реальності виділяються основні моделі її осмислення: об’єктивістська, суб’єктивістська і інтерсуб’єктивна. Обґрунтовуєтьсядоцільність ідентифікації як некласичної тільки останньої моделі.У заключній частині статті ведеться полеміка з А. Поляковим у відповідь найого критичні зауваження на адресу деяких положень концепції правової реальності. Робиться висновок про взаємну доповнюваність концепцій правової реальності та правової комунікації, що ґрунтуються на інтерсуб’єктивному визнанніІншого.