Центральним у представленій статті є питання про те, яким насправді є зв’язок між людським мисленням, його структурою і проявами функціонування та ідеєю прав людини, яка, безумовно, є одним із найбільш важливих продуктів людського мислення. У пошуку відповіді на нього послідовно розглянуто низку інших питань. Перше: чому теорія розуму має значення для етики та права? Щоби відповісти на друге питання – про що власне ми говоримо? – викладена та роз’яснена концепція, чи ідея, прав людини як підкласу моральних і суб’єктивних юридичних прав. Доволі багато уваги приділено третьому питанню: звідки взялися права, яке їх походження? Його розгляд необхідний для сутнісного розуміння того, чому відповідь на одну з двох основних – нині особливо цікавих – форм ревізіонізму прав людини, історичного, генеалогічного наступу на права людини, неодмінно призводить до виходу за межі історії прав та до глибокого занурення до їх епістемології й онтології. Також розглянуто четверте питання: чому права виправдані? І, нарешті, маючи достатньо підготовлений попередніми зауваженнями ґрунт, звернуто увагу на основну проблему цієї рефлексії: у чому врешті-решт полягає значення теорії розуму для проекту прав людини? У зв’язку з цим обговорено другий фундаментальний виклик ідеї прав людини. Ці нападки пов’язані з відголосками сьогоднішнього нейрологічного нео-емотивізму, який цікавий сам по собі та вирізняється тим, що критика цієї форми ревізіонізму прав людини надає значні евристичні переваги для конструктивного врахування теорії розуму й основ прав людини. Стаття завершується розкриттям того, що і як теорія прав людини може винести з теорії розуму, та, конкретніше, взяти від менталістського погляду в етиці та праві.