У статті верховенство права розглядається як універсальний стандарт і ознака цивілізованості правової системи, комплексний феномен, у якому вирізняються ідеальний та реальний виміри, здійснюється подвійне розширення ідеї верховенства права: як суспільство верховенства права і як правовий світо- гляд. Філософським ядром такого світогляду виступає образ людини як індивіда, що має онтологічний і аксіологічний пріоритет. Доповнює цей образ настанова на скепсис по відношенню до чинної влади й віра в можливості нормативного стримування владного свавілля. Орієнтуючись на передбачуваність та прозорість діяльності державних органів та інших суб’єктів права, верховенство права виступає втіленням розуму в правовому регулюванні. Однак воно має й чуттєво-емоційну сторону, яка проявляється в процесі його обґрунтування і виражається через специфічні моменти в здійсненні ідеї верховенства права в різних культурах. Для суспільств, які ще тільки прагнуть утвердити верховенство права, визначальним є екзистенціальне рішення про власну ідентичність як суб’єкта, здатного у своїх поведінкових моделях здійснювати вимоги цього принципу. Український досвід верховенства права є суперечливим. В Україні відсутні культурні перешкоди для визнання верховенства права й організації суспільної поведінки відповідно до нього. Проте мають місце певні об’єктивні та суб’єктивні обставини, що ускладнюють цей процес. До традиційних перешкод до виправдання верховенства права переважно світоглядного характеру додаються складності ситуативного характеру, пов’язані з війною, політичною та економічною кризою.