У статті здійснена загальнотеоретична характеристика принципу справедливості тлумачення норм права як засади інтерпретаційної діяльності, згідно з якою норми права мають тлумачитися з урахуванням індивідуальності випадків та потреб конкретної людини, а також спираючись на уявлення про справедливість, сформовані у певний час у певному суспільстві, у результаті якої кожен має отримати належне. Наголошується, що справедливість є стрижневою категорією для усієї державно-правової сфери, про що свідчить її нерозривний зв’язок із правом, намагання влади спиратися на неї, закріплення її в конституційних нормах багатьох країн тощо. У статті висловлена думка, що принцип справедливості є арбітром при тлумаченні інших принципів, який підтримує міру рівноваги правових цінностей і виступає критерієм у разі їх конфлікту. Також обґрунтовується, що принцип справедливості висуває низку вимог: неупередженості, урахування конкретності відносин та індивідуальності осіб, одноманітності. У контексті тлумачення права розглядаються формальний, змістовний і процедурний аспекти справедливості.