Наукові дослідження за напрямом «Право і емоції», що пронизують в останні два десятиліття різні дисципліни та методологічні підходи, зосереджуються навколо невеликої кількості поширених коментарів: про те, що право базується, принаймні частково, на емоціях, навіть коли це знаходить вияв у раціональності; про те, що судове тлумачення права забарвлене емоційним ставленням судді до обох сторін справи і до того прецеденту, який він застосовує; про те, що право впливає на «емоційний об’єкт» не менше, ніж на економічний чи політичний; про те, що право — особливо кримінальне, деліктне та сімейне — часто врегульовує наше емоційне життя; а також про те, що ідеал справедливості, якого прагне право, формується емпатичним знанням іншого, яке в свою чергу частково здобувається на рівні емоцій. Ці твердження є основоположними та надзвичайно важливими для нашого розуміння природи права. Однак дослідження «права й емоцій» не розкривають так само прозоро інший, можливо, настільки ж важливий аспект зв’язку права з емоційним життям: здатність права створювати або продукувати емоції, і таким чином «створювати» або «продукувати» чи іншим чином впливати на емоційне здоров’я або емоційно хвороб ливий стан громадян, чиїх життів воно стосується. Емоційне благополуччя сьогодні визнане однією з основних характеристик, які ліберальна держава якраз і прагне формувати. Право викликає емоції страху, тривоги, надії, розчарування, помсти, гніву. Можливо, дослідникам тематики права й емоцій, які також цікавляться значенням справедливості, є сенс звернутися до розгляду питання, чи сприяє право емоційному благополуччю, а також здатності до встановлення моральних зв’язків з іншими, для яких емоційне благополуччя є таким важливим, і як право має бути перетворене з урахуванням таких емоційних цінностей поряд із більш звичними ідеалами ефективності, продуктивності, цілісності, послідовності та принциповості.