У статті здійснене зіставлення двох розумінь досвіду смерті, представлених у філософії права та у філософії екзистенції. В обох традиціях досвід смерті виконує важливу нормативну функцію, щоправда, протилежну за своїм змістом. У філософії права головна увага приділяється феномену насильницької смерті як досвіду, якого людина апріорі намагається уникнути і який зумовлює пріоритетний характер права на життя. Для філософії екзистенції майбутня смерть постає як досвід, відкритість якому тільки й дозволяє людині стати індивідуальністю і реалізувати можливості власного буття. У статті доводиться, що онтологічна інтерпретація досвіду насильницької смерті дозволяє описати його як один із модусів «буття-до-смерті» у сенсі екзистенціальної аналітики М. Гайдеггера, а також виявити його специфічні нормативні імплікації. Послідовне розкриття специфіки модусу насильницької смерті та його нормативного потенціалу дає можливість поставити питання про екзистенціальні джерела права, які в загальних рисах визначають його регіональні особливості.