У даній статті розглядається «молекулярний федералізм», ідея, висловлена коротко в більш ранніх роботах автора щодо приватного правотворення. Багато приватних правотворців – від знайомих організацій, як Американський інститут права та Нью-йоркська фондова біржа, до менш відомих, як Міжнародна торгова палата та асоціації банків – тут розглядаються як частина федералістської схеми, яка працює на «молекулярному» рівні, а не на рівні держави. Виходячи з того, що багато приватних утворень має де-факто право на створення права, розглядаються його функції та легітимність, в рамках федералізму оцінюються сильні й слабкі сторони приватного правотворення.

Стаття висвітлює горизонтальні й вертикальні аспекти молекулярного федералізму, з урахуванням можливих переваг приватної правотворчості, потенціал (і межі) державного контролю. Автор спирається на екстериторіальність приватної правотворчості й розглядає, як приватне правотворення може частково уникнути вертикальної системи стримувань і противаг, пов'язаної з державним федералізмом, не тільки через екстериторіальність, але й через деякі дивовижні зрушення у федералістський ієрархії. Також розглянуто питання про те, як один правовий режим може стати домінуючим, у той час як інші контексти можуть постраждати від правової фрагментації. У статті зроблена спроба ввести авторський аналіз у контекст деяких видних теоретиків федералізму США, в тому числі Герберта Векслера і судді Бреннана, і сучасних європейських теоретиків, таких як Гюнтер Тюбнер. Зроблено висновок, що молекулярний федералізм, як і його державний партнер, продукує змішані результати, і часто таким чином, що підкреслює сильні й слабкі сторони державного федералізму. Припускається, що необхідна конституція приватної правотворчості, або подібної системи мета-норм, щоб приватна правотворчість реалізувала свій потенціал.