Сучасна інтелектуальна ситуація у правознавстві семантично маніфестує себе як вимога конституювання іманентного йому простору подолання метафізики і формування «права-як-філософії» — сфери самостійної деконструкції смислів, що перманентно виявляють мінливий образ права. Досягнення цієї мети передбачає створення інфраструктури інтелектуального поля правознавства, імперативом побудови якого є діалектика матерії мислення — позитивного знання про право, що легко піддається онтологізації, — і процесуальної діяльності правового мислення з деонтологізації юридичних конструкцій — маніфестації їх як схем методологічного мислення з метою прирощення семантичного поля правознавства. Така діалектика вимагає моністичності гносеології —

репрезентації правознавства як сфери самостійного і відмінного філософсько-методологічного мислення.

Основною проблемою сучасного правознавства є те, що в ньому немає конструкції інтелектуального простору, в якому б можна було поставити питання про перехід від метафізики до постметафізики як механізму конституювання права як сфери самостійного мислення. Всі відомі конструкції філософсько-методологічної проблематизації — філософія права, соціологія права, теорія права, юридична догматика — неминуче відтворюють алгоритм метафізичного мислення у праві.

Основною можливістю сучасного правознавства постулюється обґрунтування правового порівняння як спекулятивного осмислення права, конструкції дискурсивізації права в якості самостійної філософії в умовах перманентного проекту «подолання метафізики».

Останній для правового мислення виступає процедурою від’ємної гносеології — порівнянням як сферою деконструкції юридичної догми в іманентне праву філософське осмислення.