У статті досліджується правова природа судової практики. Розкривається юридичний зміст понять «однакове застосування», «єдність», «уніфікованість» судової практики. На підставі теоретичного аналізу положень чинного законодавства України, автор робить висновок, що низка положень потребує вдосконалення, особливо у частині розширення повноважень Верховного Суду України та його Пленуму щодо забезпечення уніфікації судової практики; законодавчого закріплення потребують і визначення понять «судова практика», «прецедентні судові рішення» та формалізація форм їх об’єктивації, а також визначення поняття «однотипне застосування права».