Стаття присвячена тому, яким чином Європейський суд з прав людини оцінює питання дії в часі національних судових рішень загального характеру, а також які моделі дії в часі власних правових позицій використовує цей Суд. Пропонується розмежовувати дві головні моделі дії таких рішень у часі — зворотна і незворотна. Вибір між ними зумовлений, головним чином, намаганням судів відвернути несприятливі наслідки, спричинені зміною певного усталеного стану справ (через скасування закону в порядку конституційного судочинства або через зміну раніше висловленої правової позиції). Встановлено, що при оцінці змін у правових позиціях національних судових інстанцій ЄСПЛ звертає увагу на те, чи спромоглися ті забезпечити принцип правової визначеності. Крім цього, стверджується, що сам Суд, за поодинокими винятками, намагається надавати своїм правовим позиціям саме зворотну дію.