Досліджено систему джерел права у період існування УНР, виявлено їх зміст, роль і значення у процесі встановлення правопорядку в державі. З’ясовано, що до системи джерел права періоду існування УНР можна віднести нормативно-правові акти, правові звичаї; нормативну функцію мала також правосвідомість. Встановлено, що основним джерелом права були нормативно-правові акти. Доведено, що право приймати закони мав лише єдиний орган законодавчої влади — Українська Центральна Рада, а підзаконні акти мали право видавати органи виконавчої влади й органи місцевого самоврядування. З’ясовано, що на території УНР визнавалась дія тих нормативно-правових актів колишньої Російської імперії та Тимчасового уряду, які не були скасовані Українською Центральною Радою і не суперечили чинному законодавству. Обґрунтовано положення, що діючими в УНР були правові звичаї, які відображали у правотворчій сфері народну правосвідомість та відтворювались у земельному, сімейно-шлюбному, спадковому законодавстві. Встановлено, що у сфері правозастосування джерелами права були професійна правосвідомість суддів і правосвідомість населення, а остання виявлялась під час громадського судочинства, яке було спрямоване на реалізацію норм звичаєвого права.