У статті розглядаються питання співвідношення недоторканності приватного життя та соціального контролю, спрямованого на протидію злочинності. Встановлено, з одного боку, що спеціально уповноважені на протидію злочинності органи суттєво обмежені у своїй діяльності через необхідність неухильного дотримання права особи на недоторканність приватного життя. При цьому це обмеження виявляє ознаки надлишковості та не повною мірою відповідає існуючим європейським стандартам. З другого боку, напрацьована практика, за допомогою якої уможливлено беззастережне обмеження права на приватність особи, зокрема й у випадках, недозволених чинним законодавством України. У комплексі ці дві обставини свідчать про необхідність переосмислення існуючої законодавчої регламентації співвідношення права на приватність та соціального контролю.