Стаття присвячена дослідженню особливостей законодавчого регулювання інституційного механізму електронних петицій в Україні як форми оскарження рішень, дій або бездіяльності суб’єктів публічної влади. Автор, констатуючи безсумнівну важливість електронних петицій як важливої складової Е-демократії, звертає увагу на ту обставину, що рівень законодавчого регулювання суспільних відносин, пов’язаних зі створенням, поданням та розглядом електронних петицій, а також статистичні показники розгляду наявних петицій, які подавалися на розгляд різноманітних суб’єктів публічної влади, свідчать про низьку ефективність існую чої законодавчої моделі цього інституту в Україні. Метою статті є виявлення основних факторів, які впливають на низьку ефективність електронних петицій як форми оскарження рішень, дій або бездіяльності суб’єктів публічної влади, а також формулювання пропозицій з удосконалення законодавчого регулювання та практики застосування цього прогресивного механізму Е-демократії в Україні. У результаті проведеного статистичного аналізу практики розгляду електронних петицій Президентом України автор виокремлює п’ять основних проблем, які, на його думку, знижують потенціал цього інституту, а саме: 1) високий пороговий бар’єр голосів громадян, необхідних для розгляду петиції уповноваженим органом; 2) невідповідний зміст електронної петицій; 3) необов’язковий характер електронної петиції, яка набрала необхідну кількість голосів на свою підтримку; 4) відсутність механізму захисту від розпорошення голосів, коли одночасно реєструється декілька однотипних петицій; 5) недружній інтерфейс сайтів, на яких здійснюється оприлюднення електронних петицій. Таким чином, у статті пропонується запровадити низку нововведень, спрямованих на удосконалення законодавчого регулювання та функціонування інституту електронних петицій. Серед таких заходів автор пропонує, наприклад, передбачити обов’язок громадян утримуватися від зловживання своїм правом на подання електронної петиції та, можливо, встановити право держави на стягнення з них витрат, пов’язаних із розглядом безпредметних петицій у судовому порядку. Одночасно з цим наголошується, що подібні заходи в жодному разі не мають обмежувати право громадян на подання обґрунтованих електронних петицій. Іншим нововведенням, яке пропонується у цій статті, є запровадження різноманітних механізмів, спрямованих на підвищення впливовості електронних петицій на владу, що полягатимуть у наданні зазначеним зверненням атрибутів та ознак імперативності. Також автором пропонується реалізувати низку заходів, спрямованих на удосконалення інструментарію сайтів, на яких здійснюється оприлюднення електронних петицій, що в сукупності має значно підвищити ефективність цієї форми впливу на суб’єктів публічної влади.