У статті порушуються актуальні для сучасної правозастосовної практики питання, пов’язані з визначенням компетенції щодо складання обвинувального акта прокурором та слідчим. Автором підкреслюється, що ця проблема частково викликана невизначеністю чинного кримінального процесуального законодавства, яке не дає можливості зробити однозначний висновок про момент складання обвинувального акта та суб’єкта його складання, а частково – відсутністю сталих підходів у науці кримінального процесу до питання співвідношення повноважень прокурора – процесуального керівника та слідчого. Відсутність правової визначеності в законодавстві призвела до того, що в правозастосовній практиці непоодинокими є випадки, коли слідчі відмовляються складати обвинувальний акт після відкриття матеріалів кримінального провадження, у випадках, коли вони не погоджуються з позицією прокурора – процесуального керівника та наполягають, що прокурор має право самостійно скласти обвинувальний акт, а потім підтримувати його в суді. Наго лошується на тому, що слідчий та прокурор належать до сторони обвинувачення, повинні спільно спрямовувати свою діяльність на досягнення цілей кримінального провадження та між ними не може бути конфронтації, що шкодить авторитету органів, які зобов’язані неухильно дотримуватися вимог чинного кримінального процесуального законодавства, спільними зусиллями здійснювати боротьбу зі злочинністю та сприяти досягненню цілей кримінального провадження. У статті зазначається, що наукові підходи щодо взаємовідносин слідчого та прокурора, які були розроблені ще за радянських часів та сприймалися вітчизняними вченими як сталі, зараз не можуть бути використані, оскільки концептуально змінилося уявлення про функцію обвинувачення у кримінальному процесі та чинне кримінальне процесуальне законодавство. Діяльність слідчого у кримінальному провадженні за своїм характером і спрямованістю залишається поліаспектною, що й породжує діаметрально протилежні підходи до розуміння її функціонального спрямування. Не вдаючись глибоко до вирішення проблеми функціональної спрямованості діяльності слідчого у кримінальному провадженні, автор звертається до тих взаємовідносин, які виникають між прокурором – процесуальним керівником та слідчим, що тих проблем, що виникають на практиці. Метою статті є звернення уваги на проблеми, що виникають між прокурором – процесуальним керівником та слідчим, який проводить досудове розслідування, на етапі закінчення досудового розслідування, здійснення їх аналізу крізь призму системного тлумачення норм чинного кримінального процесуального законодавства та формулювання рекомендацій практичного характеру, спрямованих на подолання проблем, що виникають. За підсумками проведеного дослідження та тлумачення деяких норм чинного кримінального процесуального законодавства щодо взаємовідносин слідчого та прокурора на етапі закінчення досудового розслідування в статті зроблено низку висновків: в кримінальній процесуальній науці бракує комплексних досліджень, спрямованих на розробку доктринальних уявлень щодо функціональної спрямованості кримінальної процесуальної діяльності слідчого та її кореляції з функцією прокурора; визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта, прокурор, або слідчий за його дорученням, зобов’язаний повідомити підозрюваному, його захиснику про закінчення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування; після відкриття матеріалів іншій стороні слідчий зобов’язаний скласти обвинувальний акт; складання обвинувального акта прокурором є його дискреційним правом і можливе, наприклад, у разі, якщо він не погодився з обвинувальним актом слідчого; прокурор уповноважений доручати слідчому проведення у встановлений ним строк слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а у разі потреби – особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України; кримінальним процесуальним законодавством не передбачено право прокурора надавати слідчому вказівки щодо прийняття процесуального рішення, в тому числі – обвинувального акта.

List of legal documents 
 

Legislation 
1. Kryminalnyi protsesualnyi kodeks Ukrainy [The Code of Criminal Procedure of Ukraine]: Zakon Ukrainy [the Law of Ukraine] vid 13 kvitnia 2012 r. N° 4651-VI. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/кримінальний%20процесуальний%20 кодекс%20україни (accessed: 01.09.2018) (in Ukrainian). 
2. Konstytutsiia Ukrainy [The Constitution of Ukraine The Constitution of Ukraine]: Zakon Ukrainy [the Law of Ukraine] vid 28 chervnia 1996 r. № 254k/96-VR. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр (accessed: 01.09.2018) (in Ukrainian). 
3. Pro prokuraturu [On Public Prosecution]: Zakon Ukrainy [the Law of Ukraine] vid 14 zhovtnia 2014 р. № 1697-VII. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/card/1697-18 (accessed: 02.06.2018) (in Ukrainian). 
 

Bibliography 
 

Dictionaries 
4. Busel V Velykyi tlumachnyi slovnyk suchasnoi ukrainskoi movy [Large Explanatory Dictionary of the Modern Ukrainian Language] (Perun 2004) (in Ukrainian). 

Journal articles 
5. Nikita Kolokolov, ‘Ne ogranichitsya li reforma predvaritel’nogo sledstviya ocherednoj smenoj rukovodstva?’ [‘Won’t the Reform of Preliminary Investigation be Limited to Another Change of Those in Charge?’] (2007) 4 Ugolovnoe sudoproizvodstvo 7 (in Russian).

6. Tupelniak I, ‘Povnovazhennia prokurora za novym kryminalnym protsesualnym zakonodavstvom Ukrainy’ [‘Prosecutor’s Powers under the New Criminal Procedural Legislation of Ukraine’] <http://nbuv.gov.ua/UJRN/evpe_2014_5_12> (accessed: 01.09.2018).

7. Zazhickij Valerij ‘O processual’nom polozhenii sledovatelya’ [‘On Investigator’s Procedural Status’] (2011) 6 Gosudarstvo i pravo 41.