Така правова категорія, як гідність людини, що міститься у ст. 3 Конституції України, на превеликий жаль, не піддавалася аналізу і трактуванню в Україні органом конституційної юрисдикції, який є єдиним, хто мав би це зробити докладно і багатоаспектно, за більш ніж два десятиріччя свого існування, виходячи із конституційно-правової природи його статусу – тлумача Основного Закону нашої держави. Це породжує правовий вакуум у всій національній теорії щодо прав людини, оскільки право гідності людини, як і право на життя, є визначальним для інших основних прав людини. У такій ситуації ознайомлення з теоретичними напрацюваннями, які здійснили аналогічні інституції країн Європи щодо людської гідності, стає актуальним. Змістовне спрямування статті має ціллю висвітлити лише один із багатьох аспектів, але домінуючий, у доктринальних позиціях Федерального Конституційного Суду Німеччини (ФКС), який стосується абсолютності принципу, закладеного у ч. 1 ст. 1 Конституції Федеративної Республіки Німеччина (Консти туція ФРН) – людська гідність є недоторканною. У межах такої цілі є намагання показати той шлях, який вже пройшов ФКС, а його юридично-концептуальні бачен ня і виклад залишаються сталими. Значну низку доктринальних положень щодо властивостей людської істоти і цінності конкретної особистості ФКС заклав ще на початку своєї діяльності і в подальшому їх переважно розвиває, беручи до уваги суспільні виклики і потреби певного історичного періоду. Метою статті є показ теоретичних підходів і “розгортання” висхідної й основоположної суті ч. 1 ст. 1 Конституції ФРН для інших основних прав, зазначених у ній. Теоретичні тлумачення у рішеннях ФКС, які ґрунтуються на світоглядних філософських поглядах щодо “образу” людини, вже стали серцевиною не лише конституційної доктрини у Німеччині, а й у системі юридичної освіти майбутніх правників. Зважаючи на це, вони є вартими наукової і практичної уваги для подальшого розвитку українського конституціоналізму загалом й особливо для української конституційної юрисдикції зокрема.