У статті розкривається національна правова система Узбекистану, її історичні витоки та сучасний розвиток. Основу розвитку національної правової системи Узбекистану становить Конституція Республіки Узбекистан, яка виконує системотворчу роль у зміцненні державності, в реалізації державно-правової стратегії розвитку суспільства. Частиною правової системи є також сучасна система законодавства Узбекистану. Створення стабільної правової системи, що розвивається еволюційним шляхом, є пріоритетним в аспекті законодавчого закріплення нових суспільних відносин і соціальних цінностей. Інтеграція правової системи Узбекистану в міжнародний правовий простір дасть змогу використовувати позитивний міжнародний і зарубіжний юридичний досвід у розвитку правової системи держави.

Обґрунтовується, що право будь-якої країни – це невідривна частина її національного надбання, у певному сенсі – породження традицій, спадщина предків і спосіб самовираження суспільства. Воно поєднує елементи загального, особливого й одиничного і в цьому сенсі має як абстрактну, так і цілком конкретну, зокрема національну, природу. Право – явище загальнолюдської і національної культури, відображення тих чи інших цивілізацій. Правову систему будь-якої держави не можна розглядати поза зв’язком з іншими національними правовими системами та з міжнародним правом.

Автор доводить, що сучасне узбецьке право може бути віднесене до романогерман ської правової сім’ї за такими основними параметрами: кодифікованість права; сувора ієрархія джерел права; принцип верховенства закону; основні принципи судової організації та судочинства.

Виокремлено найважливіші напрями створення нової законодавчої системи Узбе кистану: створення правових основ державного будівництва (утвердження принципів суверенітету, демократії, народовладдя, прав людини); формування системи ринкового законодавства, що закладає основу для нових економічних відносин, і насамперед відносин власності й вільної підприємницької діяльності; створення законодавства, що забезпечує конституційні та юридичні права людини, соціальні гарантії та соціальну підтримку населення; забезпечення морального здо-ров’я суспільства, духовного розвитку його членів, підвищення їх правової культури; розвиток правових основ, що визначають Узбекистан як рівноправного суб’єкта міжнародних відносин.

Автор доходить висновку, що сучасне законодавство Узбекистану створює правову основу перехідного періоду, процесу юридичної зміни застарілого тоталітарного суспільно-політичного ладу й економічних відносин, утвердження нових, демократичних норм і соціально-правових гарантій.