Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) відіграє надзвичайну роль у захисті прав та основоположних свобод приватних осіб. Його призначення – вирішення скарг, в яких ці особи порушують питання про невиконання державою, громадянами якої вони є, зобов’язань, що випливають із положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. (Конвенція).

ЄСПЛ оцінює розумність строку “остаточного” вирішення правового конфлікту, включаючи до нього і час, витрачений на виконання судового рішення. Проблема надмірної тривалості виконання рішень, якими присуджено виплати позивачам певних сум із бюджетних коштів, є поки що болючою і для Болгарії, і для України. Підтвердження цьому для України – ухвалення у 2017 р. ЄСПЛ рішення у справі “Бурмич та інші проти України”, яким фактично визначено долю 12 148 заяв, поданих до Суду українськими громадянами, котрі скаржилися на порушення їх права на справедливий суд через невиконання остаточних рішень, ухвалених національними судами.

Мета статті полягає у визначенні того, як впливають рішення ЄСПЛ на нормотворчість і практику національних судів. За об’єкт дослідження взято досвід Болгарії.

Проаналізовано два пілотні рішення ЄСПЛ, якими констатовано порушення болгарськими судами вимог ст. 6 § 1 Конвенції. Після набуття цими рішеннями статусу остаточних, парламент Болгарії змінив закони “Про судову владу” та “Про відповідальність держави і громад за завдану шкоду”, включивши у зазначені акти положення, спрямовані на уникнення у майбутньому порушень, подібних тим, що виявив ЄСПЛ. Досліджено зазначені законодавчі зміни, практику їх застосування з тим, щоб проілюструвати дієвість впливу рішень ЄСПЛ на удосконалення національних норм. На завершення підсумовано, що описані у статті механізми відшкодування – адміністративний (після внесення змін до Закону “Про судову владу”) та судовий (після внесення змін до Закону “Про відповідальність держави і громад за завдану шкоду”) точно відповідають критеріям ЄСПЛ.