В історії українського народу, який має багатовікову традицію свого національного державотворення, період перебудови (1985–1991 рр.) виділяється тим, що саме в цей час відбувалися процеси, які призвели до руйнації надмірно центра лізованої держави, яким був тогочасний Союз Радянських Соціалістичних Республік (СРСР), і склалися сприятливі умови до проголошення незалежності України.

Метою статті є висвітлення процесу поступового розширення повноважень найвищих органів державної влади й управляння Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) у галузі законотворчості, зокрема, що забезпечувало високий рівень її суверенізації і мотивувало республіку, у підсумку, до проголошення незалежності.

У результаті аналізу норм Конституції СРСР 1977 р. і Конституції УРСР 1978 р. з’ясовано, що союзні державні органи влади й управління на початку перебудови були наділені надзвичайно широкими повноваженнями для створення розгалуженої системи союзного законодавства, яким регулювалися майже всі сфери державного, господарського, соціально-культурного будівництва в країні. Союзним республікам, зокрема й УРСР, мало що залишалося для нормотворчої діяльності на республіканському рівні. Окреслені норми союзної і республіканської конституцій, за допомогою яких забезпечувалося верховенство союзної нормативної бази і недопущення будьякого відхилення законодавства УРСР від вимог законодавства СРСР. Спеціально акцен тується увага на ст. 71 Конституції УРСР, в якій безапеляційно наголошувалося, що закони СРСР вважалися обов’язковими на території УРСР. Доведено, що консти туційно забезпечене верховенство союзного законодавства закономірно призвело до дії на території УРСР величезної кількості різноманітних за своєю юридичною природою союзних законодавчих актів, зокрема Основ законодавства СРСР і союзних республік з усіх найголовніших галузей права. Експансія союзного законодавства на територію України не припинялася практично до самого розпаду СРСР.

Обґрунтовано, що з розгортанням демократичних процесів в умовах поглиблення перебудови ставала очевидною необхідність відмови від сталінської моделі союз ної держави і переведення її у статус дійсно федеративної з подальшим розширенням прав союзних республік, зокрема й у галузі законотворчості. Аналізується зміст Закону СРСР “Про розмежування повноважень між Союзом РСР і суб’єктами федерації”. Доводиться, що цим нормативно-правовим актом московське союзне партійно-державне керівництво намагалося проводити політику начебто удосконалення взаємовідносин між СРСР в особі його найвищих органів державної влади й управління і союзними республіками, а насправді здійснювало політику збереження широких повноважень зазначених органів, зокрема і в законотворчій сфері.

У дослідженні з’ясовано, що в умовах перебудови тогочасне кремлівське керівництво, вимушене здійснювати тактику лавірування при вирішенні міжнаціональних відносин, вирішило продемонструвати свою спроможність забезпечити можливість реалізації союзними республіками їх конституційного права на вихід із СРСР. Вихід же УРСР зі складу СРСР означав би повну відмову республіки від союзного законодавства. У статті аналізується Закон СРСР “Про порядок вирішення питань, пов’язаних з виходом союзної республіки з СРСР” й обґрунтовується висновок, що реалізувати Україні відповідно до цього Закону своє право на вихід із СРСР було практично неможливо.

 Наголошується, що після прийняття 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет України почалося активне дистанціювання України від союзного центру за всіма напрямами державного будівництва, що знаходило своє відображення у змінах і доповненнях Конституції УРСР і логічно завершилося прийняттям Верховною Радою УРСР 24 серпня 1991 р. історичного документа – Акта проголошення незалежності України, яким крім незалежності країни проголошувалося і створення самостійної української держави – України.

Під час дослідження проаналізовано Закон України “Про правонаступництво України” і постанову Верховної Ради України “Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР”, за допомогою яких відкривався шлях, так би мовити, до демонтажу в незалежній Україні союзного законодавства, яке впродовж багатьох років домінувало в республіці, що утримувалася у лещатах держави під назвою “СРСР”, в якій панувала адміністративно-командна система управління.

Bibliography

Edited books

1. Istoriia konstytutsiinoho zakonodavstva Ukrainy: zbirnyk dokumentiv [History of Constitutional Legislation of Ukraine: Collected Documents] (Honcharenko V uporiad, Pravo 2007) (in Ukrainian).

2. Kozlova E (otv red), Sovetskoe gosudarstvennoe pravo: uchebnik [Soviet State Law: Textbook] (Jurid lit 1983) (in Russian).

3. Liudyna. Pravo. Derzhava: zbirnyk pravovykh aktiv [Individual. Law. State: Collected Legal Acts] (Torosh V uporiadnyk, Konsum 1996) (in Ukrainian).

4. Marchenko M (red), Teorija gosudarstva i prava [Theory of State and Law] (Izdatel’stvo Moskovskogo universiteta 1987) (in Russian).

5. Osnovy zakonodatel’stva Sojuza SSR i sojuznyh respublik [Primary Legislation of the USSR and the Union Republics] (Jurid lit 1987) (in Russian).

6. Sbornik normativnyh aktov po sovetskomu gosudarstvennomu pravu [Collected Statutory Acts on Soviet State Law] (Luk’janov A otv red, Jurid lit 1984) (in Russian).

Journal articles

7. ‘Gosudarstvenno-pravovye otnoshenija v obnovljajushhejsja federacii. “Kruglyj stol” zhurnala “Sovetskoe gosudarstvo i pravo” [‘State Legal Relations in the Renewing Federation. Round Table of the Journal ‘Soviet State and Law’”] (1991) 9 Sovetskoe gosudarstvo i pravo 19 (in Russian).

8. Kolisnyk V, ‘Bilovezka Uhoda u konteksti prava ta pid tyskom mifiv’ [‘The Belovezha Accords in the Context of Law and Under the Pressure of Myths’] (1995) 3 Viche 136 (in Ukrainian).