Стаття присвячена аналізу міжнародно-правового виміру механізмів реінтеграції територій, відторгнутих від держав через їхню окупацію, спробу анексії або формування на цих територіях квазідержавних утворень чи частково визнаних держав. Особлива увага приділена правовим механізмам, які були застосовані Федеративною Республікою Німеччина стосовно возз’єднання зі Східною Німеччиною, та Хорватією щодо відновлення сталого розвитку й усунення наслідків конфлікту на деокупованих територіях. Висвітлено позиції пострадянських країн, а саме Азербайд жану, Грузії та Молдови, щодо перспектив реінтеграції окупованих територій, правової оцінки режиму таких територій, захисту населення та відновлення їхніх прав. Досліджено універсальні норми міжнародного права, застосовні до питань реінтеграції територій. Окреслено ситуацію, яка постала перед Україною щодо реінтеграції власних територій, зокрема у міжнародно-правовому вимірі, та вказано на її об’єктивні особливості.

Порушені у статті питання ускладнюються їх істотним політико-правовим значенням, зокрема для науковців, залежно від країни їхнього походження, що зумовлює порівняно невелику кількість об’єктивних праць із окресленої проблематики. При цьому дослідження, здійснені неупередженими авторами третіх країн, як правило, не претендують на глибоке знання передумов конфліктів, національного законодавства залучених у ці конфлікти територій і тим паче на відображення практичної розбудови управління у квазідержавних утвореннях, які формуються на територіях, що підлягають реінтеграції. Крім того, в Україні зазначена проблематика не отримала належного рівня наукового аналізу до 2014 р.

Метою статті є визначення міжнародно-правових викликів, пов’язаних із реінтегра цією державами непідконтрольних територій, зокрема на етапах підготовки реінтеграції та її здійснення, під час та після відновлення контролю над територією, а також зовнішнього реагування на наслідки реінтеграції. Основні результати дослідження полягають у характеристиці таких викликів і формуванні рекомендацій для реагування на них органами державної влади України.

У висновках зазначається, що реінтеграція територій породжує низку міжнародно-правових викликів, які мають різну природу на етапах підготовки до реінтеграції, під час та після відновлення контролю над територією. Основним із них євідповідальність держави за відповідну територію та її населення до, під час та після процедури реінтеграції, а також питання правонаступництва та відповідальності. При цьому вказується, що переговорні процеси з питань припинення вогню та деескалації конфлікту не мають ознак заходів реінтеграції, а захист прав переміщених осіб не завжди є фактором реінтеграції територій.

Bibliography

Еdited books

1. Donbas i Krym: tzina povernennya (Horbulin V ta Vlasiuk O ta Libanova E ta Lyashenko O red, NISD 2015) (in Ukrainian).

2. Kopylenko O (red), Pravovi pytannya deokupatzii ta reintehratzii tymchasovo okupovanykh teritorii Ukrainy buleten (2020) 8 Biuleten monitorynhu zakonodavstva Ukrainy (in Ukrainian).