Все ми можемо протиставити інтересам держави, але тільки верховенство моралі та права у будь-якому випадку заслуговує на захист, повагу й охорону. Саме це має проходити “червоною ниткою” через усю діяльність органів влади, аби створити надійну систему, зокрема нормативну, спрямовану на дотримання, охоро ну і захист прав людини. Сфера надання медичної допомоги є вразливою, що зумов лено як ризиками, які пов’язані з медичною практикою, складністю орга нізму людини, так і перманентними трансформаціями галузі охорони здоров’я, що по роджують все нові й нові виклики, колізії та прогалини: від правотворчості до правореалізації і правозастосування. Дослідження на зрізі сфери медичної допомоги дуже ілюстративне, підсилюється тяжкістю наслідків, чутливістю цінностей і складністю відновлення справедливості.

Метою статті є викристалізація проблемних питань, пов’язаних із правореалізацією і правозастосуванням крізь призму правовідносин у сфері надання медичної допомоги та вироблення алгоритмів і практичних порад для їх вирішення з можливістю удосконалення чинного законодавства України щодо правових квестій.

У науковій розвідці використані такі методи наукового пізнання правових явищ: формально-юридичний – для комплексної характеристики законодавства в аналізованій царині; тлумачення права – для з’ясування змісту відповідних правових норм і сутності оцінних понять; вивчення юридичної практики – для узагальнення правозастосовної практики.

Досліджено окремі сегменти правового панно діяльності органів влади, пов’язаної з розслідуванням і судовим провадженням у медичних справах. Визначено необхідність нормативних удосконалень, із-поміж яких внесення змін до: ст. 70 Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК України), ст. 65 Кримінального процесуального кодексу України (КПК України), наказу Міністерства охорони здоров’я України “Про удосконалення дитячої патологоанатомічної служби”. З’ясовано, що всі питання виконання вироку у кримінальному провадженні в частині вирішення цивільного позову повинні розглядатися судом за правилами КПК України із застосуванням до вказаних правовідносин норм ЦПК України, за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства. Встановлено, що ненадання на стадії виконання ст. 290 КПК України доступу до документів, які вивчав експерт, зокрема й медичної документації, автоматично не ставить під сумнів допустимість висновку цього експерта. Дослідження проводилося “дифузно”, адже є чимало загальних питань, які проектувалися на медичні справи, та є чимало контроверзій, що породжені спеціальною площиною і проникають у всі інші види правовідносин. Взаємопроникнення дає можливість використати принцип Європейського суду з прав людини “щодо всіх”: вирішення питання в одній сфері повинно “віддзеркалюватися” на інші, що гарантуватиме ефективність захисту прав людини.

Bibliography

Translated books

1. De Sal’via M, Precedenty Evropejskogo Suda po pravam cheloveka. Rukovodjashhie principy sudebnoj praktiki, otnosjashhejsja k Evropejskoj konvencii o zashhite prav cheloveka i osnovnyh svobod. Sudebnaja praktika s 1960 po 2002 g. [Precedents of the European Court of Human Rights. Guidelines for Court Practice Relating to the European Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms. Court Practice from 1960 to 2002] (per s fr, Juridicheskij centr Press 2004) (in Russian).

Journal articles

2. Bessarab N, ‘Kompetentnyi sud yak orhan nalezhnoi yurysdyktsii’ [‘Competent Court as the Body of Proper Jurisdiction’] (2014) 53 Aktualni problemy polityky (in Ukrainian).