Європейська спрямованість України спонукає нашу державу до пошуку оптимальних шляхів у вирішенні суспільно необхідних завдань, зокрема й у сфері медичного права.

Робота з пацієнтами-дітьми для лікаря є надзвичайно важливою та відповідальною. Встановлення психологічного контакту між лікарем і дитиною є так само важливим, як і сам процес надання медичної допомоги.

Метою статті є системний аналіз норм міжнародного, європейського та українського законодавства стосовно права дитини-пацієнта на тактовне лікування з метою виявлення його змістовної наповненості та визначення наявності або відсутності необхідності закріплення цього права на рівні національного закону із пропозицією механізмів його реалізації в українських реаліях.

Встановлено, що система сучасного міжнародного та регіонального (європейського) права щодо врегулювання прав дітей-пацієнтів вдало поєднує у собі два основоположні принципи – пацієнтоорієнтованість і найкращі інтереси дитини. Чинне українське законодавство й практика його застосування загалом додержуються вказаних принципів. Сфера медицини є найбільш чутливою, в якій дитину слід максимально захищати за допомогою ефективних державно-правових інструментів. Одним із таких інструментів, на наше переконання, є розбудова права пацієнта на тактовне поводження, яке повинно бути відображене у національній правовій доктрині та законодавчо закріплене. Вказане право, на думку авторки, є готовим для впровадження (закріплення на законодавчому рівні) як окремого суб’єктивного права дитини-пацієнта – права на тактовне лікування.

Аналіз нормативних актів показує, що при зверненні за медичною допомогою людина стає пацієнтом, якому надається певне коло прав. Усі суб’єктивні медичні права набувають також і діти при зверненні за медичною допомогою. Особливості правового статусу дитини як такої (неповноліття, певний стан фізичного та психічного здоров’я тощо) визначають особливості як змісту, так і здійснення цих прав (особисто або через законного представника). Як результат, доведено, що право на тактовне лікування тісно пов’язане з правом пацієнта на інформацію про стан його здоров’я та є логічним продовженням права пацієнта на кваліфіковану медичну допомогу.

Дитина-пацієнт має певний набір прав, серед яких право на тактовне лікування є самостійним суб’єктивним медичним правом. Водночас це право тісно пов’язане з іншими правами, закріпленими у міжнародних і національних законодавчих актах, які при здійсненні набувають специфічних рис з огляду на свого носія – дитини.

Вперше на міжнародному рівні Оттавська декларація прав пацієнта-дитини закріп лює право дитини на тактовне поводження і пов’язує його з правом розуміти та поважати статус й особисте життя дитини. Слід докласти всіх зусиль, щоб запобігти або, якщо можливо, мінімізувати біль і страждання дитини, а також полегшити її фізичний та емоційний стрес. Потрібно також забезпечити смертельно хвору дитину необхідною турботою, щоб зробити смерть якомога більш безболісною та гідною.

Провідним висновком дослідження є авторське визначення права дитини-пацієнта на тактовне лікування як суб’єктивне право дитини на ввічливе, доброзичливе, уважне, індивідуальне ставлення до себе з боку лікуючого лікаря та інших медичних працівників з урахуванням останніми особливостей психології кожної конкретної дитини. Вказане визначення має знайти своє закріплення на рівні законів України “Про охорону дитинства” та “Основ законодавства України про охорону здоров’я”.

Bibliography

Authored books

1. Hotovickij S, Pedijatrika [Pediatrics] (tip Je Praca 1847) (in Russian).

Edited books

2. Biojetika: uchebnik i praktikum dlja vuzov [Bioethics: Textbook and Tutorial for Universities] (Protanskaja E red, Izdatel’stvo Jurajt 2016) (in Russian).

Journal articles

3. Pikuza O i Zakirova A i Shoshina N, ‘Aktual’nye voprosy medicinskoj deontologii v podgotovke vracha-pediatra’ [‘Topical Issues of Medical Deontology in the Training of a Pediatrician’] [2014] 95(3) Kazanskij medicinskij zhurnal (in Russian).