Чинним законодавством України напрацьована нормативно-правова база для дотримання прав громадян в отриманні медичних послуг із метою збереження свого здоров’я. Однак у медичній практиці, коли з’являються взаємовідносини між пацієнтами і медичними працівниками, виникають непорозуміння, які можуть не стосуватись якості надання медичних послуг пацієнту, а проблеми в наданні інформації про них і стан здоров’я пацієнта іншій стороні. Мінімізація цих проблем у багатьох випадках залежить від рівня правових знань суб’єктів усього процесу взаємовідносин, як під час надання медичних послуг, так і дотримання всіма сторонами вимог нормативно-правових актів, які забезпечують організацію і виконання певних завдань. Аналіз судових рішень свідчить про необхідність удосконалення чинного законодавства у випадках проведення перевірок медичних закладів, під час яких поєднуються питання взаємовідносин декількох суб’єктів, й особливо в наданні інформації про пацієнта та дотримання таємниці стосовно його стану здоров’я.

Медичні працівники і пацієнти наділені відповідними нормативно-правовими правами та обов’язками у взаємовідносинах між собою, але, на жаль, інколи ні одна зі сторін не намагається дотримуватися визначених документами основоположних правил і норм. Лише у випадках, коли настають тяжкі наслідки після наданої медичної допомоги, проведеного втручання, пацієнти вимушені звертатися за правовою допомогою з метою отримання роз’яснення щодо своїх прав відносно лікарів і відшкодування шкоди, яка заподіяна лікарями, натомість останні визначаються із правильністю своїх дій.

Дотримання основоположного права людини на таємницю та конфіденційність інформації щодо стану її здоров’я сьогодні набувають все більшої актуальності. Проблеми, які виникають упродовж реалізації прав та обов’язків пацієнтів і медичних працівників, потребують дотримання чинних законодавчих актів, а в деяких випадках, законодавчого врегулювання. У кожному конкретному випадку лікар чи будь-який інший медичний працівник мусить чітко знати законодавчу норму, на підставі якої він надає медичну інформацію і розголошує медичну таємницю. Найчастіше підставою для надання медичної інформації є запит, оформлений в установленому законом порядку.

Метою статті є аналіз чинного законодавства, рішень судів щодо підстав звернень до суду суб’єктів медичних правовідносин для врегулювання питань про збереження лікарської таємниці та надання публічної інформації медичними закладами.

Встановлено, що є потреба у врегулюванні законодавчих норм щодо проведення перевірок представниками Фонду соціального страхування України в частині здійснення перевірки обґрунтованості видачі та продовження листків непрацездатності застрахованим особам, зокрема й на підставі інформації з електронного реєстру листків непрацездатності та відповідних діях медичних працівників (під час перевірки) в частині надання інформації, що є конфіденційною стосовно пацієнта.

Запропоновано внесення змін у частині надання дозволу для перевірки медичної документації виключно на підставі поданої заяви застрахованої особи (пацієнта) і, як наслідок, внесення змін у статутну діяльність Фонду, уточнення Інструкцій щодо проведення перевірок.

Bibliography

Authored books

1. Fulei T, Zastosuvannia praktyky Yevropeiskoho sudu z prav liudyny pry zdiisnenni pravosuddia: naukovo-metodychnyi posibnyk dlia suddiv [Application of the Practice of the European Court of Human Rights in the Administration of Justice: Scientific and Methodological Guide for Judges] (2015) (in Ukrainian).