Реформування відносин власності на землю, започатковане з набуттям Україною незалежності, торкнулося передовсім відносин власності на землю. Актуаль ність теми дослідження зумовлена тим, що в умовах сучасного реформування земельних відносин у країні та з огляду на активні процеси формування ринку земель важливого теоретичного та практичного значення набувають проблеми правового режиму земельних ділянок, які перебувають у спільній власності. Метою статті є аналіз особливостей процедури виникнення права спільної часткової власності на земельну ділянку з урахуванням ознак, притаманних об’єкту цього права. У статті наголошується, що оновлене вітчизняне земельне законодавство закріпило на рівні спеціальних законів багатосуб’єктність права власності на цей об’єкт. Окремо унормовані відносини права спільної власності на земельну ділянку. Останнім часом актуалізується зацікавленість суб’єктів щодо упорядкування режиму права спільної часткової власності на земельну ділянку, зокрема виникнення такого права з метою здійснення спільної господарської та іншої діяльності. Натомість низка питань, які стосуються підстав і процедури виникнення такого права, залишаються поки що відкритими та потребують окремої уваги. З’ясовано, що об’єктом права спільної часткової власності на земельну ділянку може бути лише єдина земельна ділянка, яка має бути сформована, наприклад, об’єднанням декількох (двох і більше) самостійних земельних ділянок в одну, що належатиме в подальшому декільком співвласникам. Встановлено, що набуття права власності на земельну ділянку конкретним суб’єктом, тобто трансформація об’єктивного права в суб’єктивне, здійснюється за наявності закріплених у законі підстав, а саме – відповідних юридичних фактів. Право спільної часткової власності на земельну ділянку порівняно з правом такої власності на інші майнові об’єкти характеризується певною специфікою, зумовленою особливістю об’єктно-суб’єктного складу. Презюмується, що правова регламентація відносин права спільної власності на земельну ділянку, зокрема спільної часткової власності на цей об’єкт природи цивільним і земельним законодавством України, зумовлює необхідність визначати співвідношення між відповідними нормами названого законодавства. У цьому разі має йтися про загальне (цивільне) та спеціальне (земельне) законодавство. Саме норми останнього мають здійснювати повне і детальне врегулювання відповідних відносин та визначати правовий режим цієї власності з урахуванням особливостей земельної ділянки як об’єкта права.

Bibliography

Authored books

1. Karakash I, Pravo vlasnosti na pryrodni ob’iekty ta yikh resursy v Ukraini [Ownership Right to Natural Objects and Their Resources in Ukraine] (Iurydychna literatura 2017) (in Ukrainian). 2. Miroshnychenko A ta Marusenko R, Naukovo-praktychnyi komentar Zemelnoho kodeksu Ukrainy [Scientific and Practical Commentary on the Land Code of Ukraine] (5-te vyd, Alerta 2013) (in Ukrainian).

3. Miroshnychenko A, Zemelne pravo Ukrainy [Land Law of Ukraine] (2-he vyd, Alerta 2011) (in Ukrainian).

4. Nosik V, Pravo vlasnosti na zemliu Ukrainskoho narodu [Land Ownership of the Ukrainian People] (Iurinkom Inter 2006) (in Ukrainian).

Edited books

5. Zemelne pravo: pidruchnyk [Land Law: Textbook] (M Shulha red, Pravo 2014) (in Ukrainian). Journal articles 6. Andreitsev V, ‘Mekhanizm harantuvannia prava vlasnosti na zemliu’ [‘The Mechanism Guaranteeing the Ownership Right to Land’] (2003) 1 Konkurentsiia 21–4 (in Ukrainian).

Conference papers

7. Kostiashkin I, ‘Do pytannia sotsialnoi funktsii prava vlasnosti na zemliu v Ukraini’ [‘On the Social Function of the Land Ownership Right in Ukraine’] v Suchasni problemy ahrarnoho i pryrodoresursnoho prava: mater. mizhnar. nauk.-prakt. konf. [Modern Issues of Agricultural and Natural Resource Law: Materials of the International Scientific and Practical Conference] (IRYDIUM 2009) 167–9 (in Ukrainian).