Досліджуються проблемні питання встановлення у судовому процесі змісту норм іноземного права.

Мета статті – теоретично осмислити та системно розглянути міжнародно-правові та внутрішньодержавні аспекти регулювання встановлення змісту іноземного права. Проаналізувати закріплені в законодавстві України способи встановлення змісту норм іноземного права на предмет наявності переваг і недоліків, окреслити пропозиції їх вдосконалення. Зокрема, автор аналізує положення як міжнародноправових актів (Європейської конвенції про інформацію щодо іноземного законодавства), так і внутрішньодержавних нормативно-правових актів різних країн, які регулюють особливості встановлення змісту іноземного права, що підлягає застосуванню в тій чи іншій справі. Досліджує законодавство різних держав залежно від визначення їхніми правовими системами іноземного права як “права” (Естонії, Німеччини, Румунії, Австрії, Болгарії, Угорщини, Італії, Бельгії, Франції), як “факту” (Сполучене Королівство, Ірландії, Мальти, Люксембургу, Іспанії), а також тих, які дотримуються гібридної природи іноземного права (Латвії, Литви, Нідерландів). Увага акцентується на методах встановлення змісту іноземного права під час здійснення судочинства судами зазначених країн (запити суду до міністра юстиції або міністра закордонних справ, допит свідків, залучення експертів та подання експертних висновків, запит суду іноземним юристам тощо).

Зроблено висновок, що способи встановлення змісту іноземного права залежать від правової природи іноземного права, яка підтримується в конкретній державі. Зазначається, що Україна належить до держав, які дотримуються правової концепції іноземного права. Проаналізувавши вітчизняне законодавство, виокремлено такі способи встановлення змісту іноземного права: звернення із запитом до Міністерства юстиції України щодо надання інформації про матеріальне право тієї чи іншої іноземної держави, яке підлягає застосуванню при вирішенні судового спору, залучення експерта з питань права, надання учасниками спору документів, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень. Також додатково науковці виділяють такі способи: звернення у Торгово-промислову палату, висновки іноземних юристів, допиту ролі свідків спеціалістів з іноземного права з числа юристів і будь-яких експертів, звернення у наукові установи тощо.

Bibliography

Authored books

1. Mcclean D and Beevers K Morris, The Conflict of Laws (Sweet and Maxwell 2005) 13–4 (in English).

2. Fentiman R, International Commercial Litigation (2-nd ed, Oxford University Press 2015) (in English).

Edited books

3. Mota C E and Buhigues J L I and Moreno G P (eds), Application of Foreign Law (Verlag Dr. Otto Schmidt 2011) (in English).

Journal articles

4. Jänterä-Jareborg M, ‘Foreign law in national courts: A comparative perspective’ (2003) 304 Collected Courses of the Hague Academy of International Law 298 (in English).

5. Hausmann R, ‘Pleading and Proof of Foreign Law – a Comparative Analysis’ (2008) 1 The European Legal Forum 1–7 (in English).

6. Hartley T, ‘Pleading and Proof of Foreign Law: The Major European Systems Compared’ [1996] 45 (2) International and Comparative Law Quarterly 274 (in English).

7. Litvinko V, ‘Ob ustanovlenii i primenenii norm inostrannogo prava: teoreticheskij i prakticheskij aspekty’ [‘On the Establishment and Application of Foreign Law Provisions: Theoretical and Practical Aspects’] (2013) 7 Nauchnye trudy Belorusskogo gosudarstvennogo jekonomicheskogo universiteta 530–7 (in Russian).

8. Pohoretska N, ‘Vstanovlennia zmistu norm inozemnoho prava’ [‘Establishing the Content of Foreign Law Provisions’] (2012) 93 Visnyk Kyivskoho natsionalnoho universytetu imeni Tarasa Shevchenka, Yurydychni nauky 108 (in Ukrainian).