Народовладдя здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії. Реалізація народного суверенітету залежить від ефективності правового регулювання форм прямої демократії. Це зумовлює необхідність теоретичних досліджень, вивчення зарубіжного досвіду організації та проведення референдумів, розроблення дієвої моделі функціонування цього інституту. Відсутність такого закону позбавляє народ можливості скористатися закріпленим Конституцією України правом брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах.

 Метою статті є формулювання прикладних рекомендацій щодо вдосконалення правового регулювання повноважень органів адміністрування референдуму на осно ві осмислення наявної практики діяльності Центральної виборчої комісії (ЦВК), окружних і дільничних комісій із референдуму.

Розглянуто практику організації всеукраїнського референдуму в Україні в 1991 та 2000 рр. Проаналізовано рішення ЦВК щодо реєстрації ініціативних груп і відмови в їхній реєстрації за період із 2000 р. до сьогодення. Сплеск активності щодо проведення всеукраїнського референдуму спостерігався у 2005–2006 рр. Тоді було зареєстровано 109 ініціативних груп щодо проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою. У 2001 р. ЦВК прийняла 13 постанов про відмову в реєстрації ініціативних груп всеукраїнського референдуму, у 2005 р. – 15, у 2006 р. – 137, у 2007 р. – 11, у 2008 р. – 8, у 2009 р. – 17, у 2010 р. – 3, у 2011 р. – 20. Переважна більшість постанов ЦВК про відмову в реєстрації ініціативної групи всеукраїнського референдуму були прийняті у зв’язку з невідповідністю поданих документів вимогам Закону України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми”. Серед найбільш поширених порушень: участь у зборах громадян України для утво рення ініціативної групи всеукраїнського референдуму за народною ініціативою осіб, які не досягли 18-річного віку, неправильне оформлення документів, несвоєчасне їх подання до ЦВК. Водночас були випадки, коли в доволі схожих ситуаціях ЦВК приймала абсолютно протилежні рішення. Така практика роботи органу адміністрування референдуму не може вважатися допустимою, адже це може призводити до зловживань та обмеження права громадян ініціювати всеукраїнський референдум.

Досить поширеною є практика винесення на всеукраїнський референдум взаємо виключних питань, що не відповідає вимогам Кодексу належної практики з питань референдуму Венеційської комісії, згідно з яким питання референдуму повинні мати процедурну придатність у трьох аспектах: єдність форми, єдність змісту та єдність ієрархічного рівня. Запропоновано на законодавчому рівні закріпити за ЦВК повноваження перевіряти питання, які пропонуються для винесення на всеукраїнський референдум, на процедурну та предметну придатність.

На сучасному етапі державотворення для реального забезпечення народовладдя необхідне: а) якісне нормативно-правове регулювання процесу ініціювання референдумів, їх підготовки та проведення; б) визначення процедури внесення референдних ініціатив, реєстрації ініціативних груп, перевірки конституційності питань, які виносяться на референдум; в) створення умов для всебічного обговорення громадськістю змісту питань, що виносяться на референдум, і наслідків їх затвердження (схвалення); г) здійснення контролю за проведенням агітації та фінансуванням кампанії; ґ) належне спостереження, підрахунок голосів і встановлення результатів референдуму; д) об’єктивний і неупереджений розгляд судами справ у спорах щодо організації референдумів.

Bibliography

Authored books

1. Cronin Th, Direct Democracy: The Politics of the Initiative, Referendum and Recall (Harvard University Press 1989) (in English).

2. Derevianko S, Polityko-pravovi zasady referendumiv v Ukraini [Political and Legal Principles of Referendums in Ukraine] (Misto NV 2011) (in Ukrainian).

3. Onishchuk M, Referendna demokratiia: problemy konstytutsiinoi teorii ta praktyky [Referendum Democracy: Problems of Constitutional Theory and Practice] (Vyd-vo Yevropeiskoho universytety 2009) (in Ukrainian).

4. Pohorilko V ta Fedorenko V, Referendumy v Ukraini: istoriia ta suchasnist [Referendums in Ukraine: History and Contemporaneity] (In-t derzhavy i prava NAN Ukrainy 2000) (in Ukrainian).

Edited and translated books

5. Pavlenko I and others, Rozvytok form bezposerednoi demokratii v Ukraini: analiz dotsilnosti ta perspektyv zastosuvannia: analititychna dopovid [Development of Forms of Direct Democracy in Ukraine: Analysis of Expediency and Prospects of Application: Analytical Report] (NISD 2019) (in Ukrainian).

6. Priamaia demokratyia v stranakh myra v kartakh, dyahrammakh y tablytsakh: spravochnyk, t І: Vvedenie i obshhij svodnyj obzor [The direct democracy in the worlds countries in maps, diagrams and tables: the guide in 10 volumes] (Kuftyrev P obshh red, 2019) <http://uidd.com.ua/wp-content/uploads/2019/10/001.pdf> (accessed: 19.07.2020) (in Russian).

7. Yevropeiskyi demokratychnyi dorobok u haluzi vyborchoho prava: Materialy Venetsianskoi Komisii, Parlamentskoi Asamblei, Komitetu Ministriv, Konhresu mistsevykh i rehionalnykh vlad Rady Yevropy [European democratic achievements in the field of suffrage: Proceedings of the Venice Commission, the Parliamentary Assembly, the Committee of Ministers, the Congress of Local and Regional Authorities of the Council of Europe] (per z anhl, Kliuchkovskyi Yu red, 2009) (in Ukrainian).

Journal articles

8. Detlef J, ‘Storsved A Legitimacy Through Referendum? The Neartly Successful DominoStrategy of the EU Referendums in Ausrtia, Finland, Sweden and Norway’ [1995] 18 (4) West European Policy 30 (in English).

9. Morel L, ‘Party Attitudes Towards Referendum in Western Europe’ [1994] 16 (3) Western European Politics 230 (in English).

10. Dashkovska O, ‘Referendum yak instytut bezposerednoi demokratii: dosvid zarubizhnykh krain’ [‘The Referendum as an Institution of Direct Democracy: the Experience of Foreign Countries’] (2010) 1 Visnyk Akademii pravovykh nauk Ukrainy 235–40 (in Ukrainian).

11. Fedorenko V, ‘Rishennia vseukrainskoho referendumu ta yikh yurydychna pryroda: problemy konstytutsiinoi teorii ta praktyky’ [‘Decisions of an All-Ukrainian Referendum and Their Legal Nature: Problems of Constitutional Theory and Practice’] [2010] 4 (26) Vybory i demokratiia 4–9 (in Ukrainian).

12. Melnychenko V, ‘Pravove rehuliuvannia vseukrainskoho referendumu za narodnoiu initsiatyvoiu i rozvytok narodovladdia’ [‘Legal Regulation of an All-Ukrainian Referendum on the People’s Initiative and the Development of Democracy’] (2019) 10 Pravo Ukrainy 121 (in Ukrainian).

13. Petryshyn O, ‘Narodovladdia yak fundament demokratychnoi, pravovoi, sotsialnoi derzhavy’ [‘The Democracy as the Foundation of a Democratic, Legal, social State’] (2009) 4 Visnyk Akademii pravovykh nauk Ukrainy 25 (in Ukrainian).

14. Shapoval V, ‘Referendum yak forma bezposerednoi demokratii’ [The Referendum as a Form of Direct Democracy’] [2005] 3 (5) Vybory i demokratiia 4–21 (in Ukrainian).

15. Shveda Yu, ‘Referendum yak politychnyi instytut v umovakh suchasnoi demokratii’ [‘The Referendum as a Political Institution in a Modern Democracy’] (2007) 4 Politychnyi menedzhment 116 (in Ukrainian).

16. Vinnykova N, ‘Perevahy ta ryzyky referendnoi demokratii (ievropeiskyi dosvid’ [‘Benefits and Risks Reference Democracy (European Experience)’] [2017] 2 (33) Visnyk Natsionalnoho universytetu “Iurydychna akademiia Ukrainy imeni Yaroslava Mudroho”. Seriia: Politolohiia 313–7 (in Ukrainian).

17. Vodnik V, ‘Rol referendumiv u zdiisnenni vlady’ [‘The Role of Referendums in the Exercise of Power’] [2020] 2 (45) Visnyk NIuU imeni Yaroslava Mudroho 154–66 (in Ukrainian).

18. Yanchuk A, ‘Poniattia referendnoho protsesu’ [‘The Idea of the Referendum Process’] (2006) 31 Derzhava i pravo. Yuryd. i polit. nauky: zb. nauk. pr. 98-103 (in Ukrainian).

Theses

19. Bilan S, ‘Konstytutsiino-pravovi zasady referendumu, yak formy priamoi demokratii’ [‘Constitutional and Legal Principles of the Referendum as a Form of Direct Democracy’] (avtoref dys kand yuryd nauk, 2017) (in Ukrainian).

20. Bondar M, ‘Konstytutsiinyi referendum: teoriia ta praktyka’ [‘The Constitutional Referendum: Theory and Practice’] (dys kand yuryd nauk, 2017) (in Ukrainian). 21. Lohachova V, ‘Konstytutsiino-pravovi zasady hromadskoho kontroliu v provedenni vyboriv ta referendumiv v Ukraini’ [‘Constitutional and Legal Principles of public Control in the Conduct of Elections and Referendums in Ukraine’] (avtoref dys kand yuryd nauk, 2016) (in Ukrainian).

22. Onishchuk M, ‘Konstytutsiini osnovy referendnoi demokratii v Ukraini’ [‘Constitutional Foundations of Referendum Democracy in Ukraine’] (dys kand yuryd nauk, 2010) (in Ukrainian). 23. Plakhotnik O, ‘Konstytutsiine pravo hromadian braty uchast u vseukrainskykh ta mistsevykh referendumakh i yoho zabezpechennia v Ukraini’ [‘The constitutional Right of Citizens to Participate in All-Ukrainian and Local Referendums and its Provision in Ukraine’] (dys kand yuryd nauk, 2010) (in Ukrainian).

24. Riabchenko T, ‘Referendum yak forma bezposerednoi pravotvorchosti ukrainskoho narodu (teoretychni aspekty)’ [‘Referendum as a Form of Direct Lawmaking of the Ukrainian People (Theoretical Aspects)’] (avtoref dys kand yuryd nauk, 2015) (in Ukrainian).