У статті висвітлюється низка аспектів фундаментальних прав людини, на яких зазвичай базуються сучасні природноправові концепції. Зокрема, обґрунтовується, що достатньо коректним позначенням таких прав може бути термін “буттєві”. Доводиться, що їхня соціальна сутність полягає у забезпеченні задоволення життєво необхідних потреб людини у соціумі. Найважливішими з таких потреб є насамперед повага до людської гідності, а також достатні для людини та її сім’ї їжа, одяг і житло. Конструюється дефініція поняття “міжнародні стандарти людських прав”. Аналізується універсальний стандарт заборони нелюдського поводження, у зв’язку з чим попередньо обґрунтовується розуміння універсального стандарту людяного (людиннісного) поводження. Спираючись на зазначені всесвітні стандарти, з позиції потребового дослідницького підходу робиться спроба нетрадиційно аргументувати інтегральне людиноцентричне праворозуміння. У його основу покладено уявлення про те, що поняттям “право” можуть бути відображені можливості задоволення потреб людини, які забезпечуються соціальними обов’язками інших суб’єктів суспільства.

Правовість (належність до права) тих чи інших явищ обумовлюється їхньою здатністю слугувати умовами або ж засобами задоволення людських потреб. Означена властивість таких явищ формується тільки в процесі соціальної практики людей, їхніх взаємозв’язків, і вже внаслідок цього право є явищем соціальним. Тому воно виникає у результаті “зустрічі” людських потреб із зовнішніми щодо них явищами, які здатні названі потреби задовольняти. У процесі потребозадоволення відбувається інтегрування об’єктивних властивостей певних явищ (як природничих, так і соціальних) в існування людських індивідів та їхніх груп. І тоді такі властивості, набувши (відповідно до зазначеного праворозуміння) правового характеру, занурюються, впроваджуються, втілюються у людське існування. Адекватним відображенням такої ситуації може бути термінологічний вираз “право у людині”.

У статті також наводиться авторська дефініція поняття “гідність людини”, опублікована ще у 2002 р. У результаті споживання потребокорисних (правових) явищ людина, реалізуючи відповідні можливості, задовольняє свої потреби, нормалізує, “заспокоює” своє існування у соціумі. Отже, саме людина стає тим системоутворю-ючим стрижнем, навколо якого в її існування, життєдіяльність інтегруються зазначені явища. 

Bibliography

Authored books

1. Pavlov V, Problemy teorii gosudarstva i prava: ucheb. posobie (Akademija MVD 2017) (in Russian).

2. Kostenko O, U svitli sotsialnoho naturalizmu (vybrane): vybrani tvory (PALYVODA A. V. 2020) (in Ukrainian).

 Edited books

3. Rabinovych P, ‘Sotsialno-pryrodni prava y obov’iazky liudyny ta inshykh sub’iektiv yak element zahalnosotsialnoi pravovoi systemy’ u Pravova systema Ukrainy, t 1: Metodolohichni ta istoryko-teoretychni problemy formuvannia i rozvytku pravovoi systemy Ukrainy (2008) (in Ukrainian).

Dictionaries

4. Akademichnyi tlumachnyi slovnyk ukrainskoi movy (1970–1980 rr.), t 8 (Naukova dumka 1977) (in Ukrainian).

5. Velykyi tlumachnyi slovnyk suchasnoi ukrainskoi movy: 250 000 (Busel V ukladach, Perun 2005) (in Ukrainian).

Journal articles

6. Butkevych V, ‘Pravo na zhyttia – osnovopolozhne pravo YeKPL. Stanovlennia ta rozvytok kryteriiv i standartiv yoho zastosuvannia’ [2011] 2 (2) Yevropeiskyi sud z prav liudyny. Sudova praktyka 199–613 (in Ukrainian).

7. Rabinovych P, ‘Pravo liudyny na kompensatsiiu moralnoi shkody’ (2002) 2 Yurydychnyi visnyk Ukrainy 12 (in Ukrainian).

8. Rabinovych P, ‘Iavyshcha prava: potrebova interpretatsiia’ (2019) 6 Pravo Ukrainy 175–83 (in Ukrainian).