У статті висвітлюється проблематика загальної адміністративної процедури. Її актуальність зумовлена перспективами ухвалення Закону України “Про адміністративну процедуру” (ЗАП). Водночас залишаються теоретичні та практичні питання, важливі для розуміння цього перспективного законодавства, його застосування, зокрема: роль і місце ЗАП в умовах наявності інших “загальних” і спеціальних законів; ключова термінологія у цій сфері, її співвідношення із близькою термінологією Кодексу адміністративного судочинства України ( КАС України); вимоги ЗАП і сучасні напрями дерегуляції та цифровізації; особливості застосування ЗАП в органах місцевого самоврядування (ОМС); статус осіб, що сприяють розгляду справи, тощо.

Мета статті полягає у тому, щоб привернути увагу науковців-адміністративістів, викладачів, практиків до потреби активнішого і глибшого опрацювання проблематики загальної адміністративної процедури, та щоб інформувати про актуальні питання розробки ЗАП.

У ЗАП намагалися відійти від конструкцій КАС України (“суб’єкт владних повноважень”, “публічно-владні управлінські функції”) як похідних від “управління”. “Адміністрація”, “адміністрування” точніше передають призначення виконавчої влади та місцевого самоврядування у сучасній державі. Адже їх головне завдання – це служіння громадянам, суспільству. Категорія “суб’єкт владних повноважень” у КАС України є ширшою за “адміністративний орган” у ЗАП, адже включає й орга ни, що формують державну політику, ухвалюють нормативно-правові акти. Так само поняття “індивідуальний акт” у КАС України є ширшим за поняття “адмі ністративний акт” у ЗАП, адже включає й установчі акти в державній владі, акти з питань публічної служби тощо.

Для реалізації ЗАП на рівні ОМС врахована специфіка для колегіальних органів у частині строків прийняття рішень, особливості уповноваження окремих посадових осіб на здійснення провадження, особливості оскарження актів ОМС. Тренди дерегуляції та цифровізації не варто протиставляти правовим стандартам адмінпроцедури. Навпаки, цифрові технології можуть спрощувати комунікацію з особою. Свідки, експерти, перекладачі вже є в українському адміністративному законодавстві. У цій частині ЗАП тільки систематизує існуючі елементи. Поприконституційно передбачену можливість введення законом обов’язкового досудового оскарження, з політичних мотивів у ЗАП залишено альтернативність. Водночас закладені стимулюючі норми для пріоритетного використання адміноскарження.

Головним викликом впровадження ЗАП є ризики колізій з іншими “загальними” та спеціальними законами, адже зміни до них будуть внесені не скоро. Водночас за ст. 3 ЗАП пріоритет над іншим законодавством мають тільки принципи ЗАП. Більшість із них вже 15 років закріплені в КАС України як критерії для оцінювання рішень, дій і бездіяльності суб’єктів владних повноважень. І насамперед ЗАП буде мати характер такого, що заповнює прогалини.

На поточному етапі потрібно: забезпечити якнайшвидше прийняття в цілому Закону “Про адміністративну процедуру” (проєкт № 3475); розпочати внесення змін до інших “загальних” і спеціальних законів; приділити велику увагу навчальній складовій.

Bibliography

Authored books

1. Shkolyk A, Administratyvno-protsedurne zakonodavstvo ta yoho systematyzatsiia (Helvetyka 2020) (in Ukrainian).

Edited books

2. Zahalne administratyvne pravo: pidruchnyk (Hrytsenko I red, Yurinkom Inter 2015) (in Ukrainian). 3. Administratyvna protsedura: navchalnyi posibnyk (Boiko I red, Pravo 2019) (in Ukrainian).

Journal articles

4. Tymoshchuk V, ‘Zaprovadzhennia zahalnoi administratyvnoi protsedury yak napriam reformuvannia publichnoi vlady’ (2018) 11 Pravo Ukrainy 105 (in Ukrainian).