Враховуючи величезну кількість сфер суспільних відносин, які потребують правового регулювання на різних рівнях реалізації державної влади та місцевого самоврядування, правотворчість вимагає визначення єдиних, насамперед концептуальних, засад такої діяльності. У сучасних умовах правове регулювання правотворчої діяльності повинно охоплювати значно ширше коло питань, ніж це передбачено окремими нормативно-правовими актами зараз.

Передусім варто створити систему базових понять і категорій, які б мали однозначне тлумачення для всіх рівнів та видів правотворчості, сприяли чіткому розумінню змісту нормативно-правових актів, а також могли використовуватись як відправні точки для розвитку понятійно-категоріального апарату. Належного правового закріплення вимагають сучасні принципи правотворчості. Саме ці принципи утворюють концептуальну основу правового регулювання правотворчої діяльності. Оскільки правотворча діяльність є засадничою з точки зору побудови і системи права й правової системи загалом, фундаментальні правові принципи мають бути сформульовані й відносно цього виду діяльності.

Проєкція усезагального принципу верховенства права, на якому має будуватися будь-яка державна діяльність, на правотворчу діяльність дає можливість сформулювати такі її фундаментальні принципи, як правова визначеність, пропорційність, обґрунтованість, доцільність, системність тощо. Людиноцентристська концепція правотворчості вимагає не тільки дотримання міжнародних стандартів прав людини, а й залучення громадян до правотворчої діяльності. У цьому контексті абсолютно необхідним є принцип відкритості та гласності правотворчої діяльності.

Правове регулювання правотворчої діяльності має розгортатися навколо механізмів реалізації правотворчих повноважень суб’єктів правотворчої діяльності та реалізації прав інших учасників такої діяльності.

Важливим моментом правового регулювання правотворчої діяльності є законодавче визначення видів нормативно-правових актів через їх основні характеристики. Зокрема, йдеться про такі категорії, як “нормативно-правовий акт”, “підзаконний нормативно-правовий акт”, “закон”, “кодекс” тощо. Доцільним є запровадження у практичний обіг напрацьованих юридичною наукою, але таких, які поки що не мають нормативного закріплення категорій. Слід звернути увагу на визначення основних і похідних нормативно-правових актів, модельних та програмних нормативно-правових актів тощо.

Правового визначення потребують і питання структури правотворчої діяльності. У цьому контексті варто насамперед звернути увагу на планування, зокрема визначити правову основу планування правотворчої діяльності, що забезпечить передбачуваність державної політики, єдність, безперервність, гнучкість процесу підготовки й ухвалення нормативно-правових актів, координацію діяльності суб’єктів правотворчої діяльності.

Однією із найбільших проблем правотворчої діяльності є забезпечення зворотного зв’язку через канали оцінювання ефективності використання чи застосування нормативно-правових актів, особливо на вищих рівнях законодавства. Такий зворотний зв’язок є необхідним із точки зору визначення потреб у подоланні прогалин у правовому регулюванні або його удосконалення. Вирішити відповідне завдання можливо через використання інституту правового моніторингу.

Власне, ці концептуальні положення вже майже стали реальністю з ухваленням Верховною Радою України у першому читанні проєкту Закону України “Про правотворчу діяльність”.

Bibliography

Edited books

1. Problemy zastosuvannia mizhnarodnych standartiv u pravoviy systemi Ukrainy (Kubko Ie red, Yurydychna praktyka 2013) (in Ukrainian).

Journal articles

 2. Holovathy S, ‘Verhovenstvo prava (pravovladdia): yak yogo tlumachit Venecyiska komisia’ (2011) 10 Pravo Ukrainy 162 (in Ukrainian).

3. ‘Verhovenstvo prava. Dopovid skhvalena na 86 plenarnomu zasidanni Venecyiskoi komisii 25–26 bereznia 2011 r.’ (2011) 10 Pravo Ukrainy 168–84 (in Ukrainian).