Що являє собою частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю? Чи є достатнім укладення договору купівлі-продажу для переходу права власності на частку як на звичайне рухоме майно? Або чи достатньо державної реєстрації змін складу учасників товариства для набуття права власності на частку? Ці та безліч інших подібних запитань постійно виникають на практиці. Одна із причин таких дискусій – законодавча невизначеність чіткого механізму переходу права власності на частку та, відповідно, захисту таких прав, зокрема й у судовому порядку.

Метою статті є висвітлення особливостей правової природи частки у статутному капіталі товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю як об’єкта права власності. У статті розкриваються належні способи захисту права власності на частку крізь призму сформованої судової практики. Авторки публікації підкреслюють, що частку як об’єкт цивільного права вже не раз досліджували науковці у своїх працях і, в принципі, є доктринальне розуміння того, що частка у статутному капіталі є не майном у класичному розумінні цього терміна, а являє собою сукупність майнових і немайнових прав учасника товариства, на яку для зручності цивільного обігу (передачі такої сукупності прав від однієї особи до іншої) законодавець фактично поширив режим рухомого майна.

Встановлено, що відступлення частки та вихід учасника із товариства не можна ототожнювати. Крім того, відступлення частки не є спеціальним механізмом відчуження частки або окремим видом договору та відбувається у межах вже існуючих правових механізмів відчуження майна (купівля-продаж, міна, дарування). З’ясовано, що відсутність правочину, який може бути підставою для переходу права власності на частку в статутному капіталі до третьої особи та, відповідно, припинення права власності в учасника товариства, свідчить про те, що переходу права власності на частку не відбулося.

У статті порушується проблема виконання судових рішень у справах про захист прав на частку. Авторки наголошують, що у деяких справах не є достатнім звернення особи до суду без усвідомлення нею порядку виконання судового рішення, у разі задоволення позову, наслідків впливу такого рішення на законні права та інтереси інших осіб (учасників) товариства. Ця публікація присвячена впливу судової практики на доктринальне розуміння частки як об’єкта цивільного обігу та, відповідно, доктринальної трансформації правового уявлення щодо природи володіння часткою порівняно із володінням майном у класичному розумінні. У статті розглядаються належні та ефективні способи судового захисту прав на частку.

Bibliography

Authored books

1. Popov Yu, Zakon Ukrainy “Pro tovarystva z obmezhenoiu ta dodatkovoiu vidpovidalnistiu”: naukovo-praktuchnyi komentar (K.I.S. 2019) (in Ukrainian).

Edited books

2. Spasybo-Fatieieva I (red), Korporatyvni spory: pravovi pozytsii Verkhovnoho Sudu ta komentari naukovtsiv (EKUS 2019) (in Ukrainian).

Websites

3. Pashynskyi A, ‘Arkhaichni vymohy do statutiv TOV skasovano’ <https://yur-gazeta. com/publications/practice/korporativne-pravo-ma/arhayichni-vimogi-do-statutiv-tovskasovano. html> (accessed: 26.02.2021) (in Ukrainian).

4. Aronovych F, ‘“Bili pliamy” u zakonodavchomu vrehuliuvanni prava vlasnosti na chastku u statutnomu kapitali’ <https://uz.ligazakon.ua/ua/magazine_article/ EA013169> (accessed: 26.02.2021) (in Ukrainian).