Стаття присвячена проблемам кримінально-правової кваліфікації передачі матеріальних ресурсів незаконним збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, або збройним чи воєнізованим формуванням держави-агресора; провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, зокрема й окупаційною адміністрацією держави-агресора.

Серед правоохоронних органів та суду немає єдиного підходу щодо застосування кримінально-правових норм, які пов’язані із запобіганням колабораційної діяльності, пособництвом державі-агресору та суміжними складами злочинів проти основ національної безпеки України. Помилки в кримінально-правовій кваліфікації, які виникають у правозастосувачів, призводять до незаконного притягнення до відповідальності осіб за ст. 1111 або ст. 1112 Кримінального кодексу України (КК України), або навпаки – уникнення колаборантів від кримінальної відповідальності.

Завдяки проведеному кримінально-правовому аналізу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 1111 КК України, встановлено притаманні йому ознаки, доведено значущість обставин, при яких колаборант погодився взаємодіяти із представниками державиагресора, встановлення мети, якою він керувався при наданні згоди на співпрацю, а також інших об’єктивних і суб’єктивних ознак, які допомагають розмежовувати форми колабораційної діяльності із суміжними складами злочинів проти основ національної безпеки України.

У статті обґрунтовується, що при наявності у винної особи, яка передає матеріальні ресурси збройним формуванням, спеціальної мети – завдати шкоду інтересам України, то такі дії повинні кваліфікуватись за ознаками ст. 1112 КК України, а у тих випадках, коли громадянин України надає матеріальні ресурси представникам держави-агресора з метою надання допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, то його діяння містять ознаки державної зради.

Визначається, що в діяннях особи має місце сукупність злочинів, передбачених ч. 4 ст. 1111 або ст. 1112 із ст. 209 КК України, якщо при провадженні господарської діяльності на тимчасово окупованій території у взаємодії із представниками держави-агресора винна особа здійснює транзакцію фінансових активів, одержаних злочинним шляхом, на банківські рахунки або через інші кредитно-фінансові установи представникам держави-агресора, членам утворених ними незаконних збройних чи воєнізованих формувань або окупаційній адміністрації держави-агресора.

Крім того, обґрунтовується доцільність криміналізації неповідомлення про злочини проти основ національної безпеки України, де суб’єктом є особа, якій стало достовірно відомо про такі злочини, незалежно від стадії їх вчинення. Достовірність відомостей означає, що суб’єкт, який ними володіє, не сумнівається щодо їх істинності.

Надані рекомендації допоможуть правозастосувачам правильно використовувати правовий інструментарій та приймати правильні рішення щодо правової оцінки форм колабораційної діяльності, передбачених ч. 4 ст. 1111 КК України, розмежування їх із пособництвом державі-агресору, державною зрадою у формі підривної діяльності проти України та відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом.

Bibliography

Authored books

1. Benitskiy A, Prychetnist do zlochiny: problem kryminalnoi vidpovidalnosti (Lugansk 2016) (in Ukrainian).

Journal articles

2. Kravchuk O, Bondarenko M, ‘Kolaboratsiina dialnist : naukovo-praktictnyi komentar do novoi statti 1111 KK’ (2022) 3 Law scientific and electronic journal <http://lsej.org. ua/3_2022/45.pdf> (in Ukrainian).

Conference papers

3. Chekmareva I, ‘Kriminalno-pravova kharakteristika st. 1111 KK Ukrainy’ v Aktualni pytannia kryminalno-pravovoi kvalifikatsii, dokumentuvannia ta rozsliduvannia kolaboratsionnizmu: Vseukrainska naukovo-praktychna konferentsiia (2022) (in Ukrainian).

Websites

4. Berdnik I, ‘Kvalifikatsiia kryminalnykh pravoporushen proty osnov natsionaltoi bezpeky ta zlochiniv, povizxanykh iz viinoiu’ <http://surl.li/dvdcc> (accessed: 22.11.2022) (in Ukrainian).