У процесі розвитку правової системи людство дійшло висновку, що врегулювання спорів, без яких неможливо уявити суспільство, за допомогою судових процедур не завжди є доцільним. Поряд із перевагами судового розгляду спорів, можна говорити й про зростаючу кількість його недоліків. Тривалість судового процесу, надмірні розміри судових витрат, результати розгляду справ, які, як правило, залишають одну зі сторін незадоволеною, спонукають осіб, що конфліктують, знаходити інші, позасудові форми вирішення спорів. Сприяють розвитку примирювальних процедур і самі держави. Причиною цьому є постійне зростання навантаження на суддів, що змушує збільшувати суддівський апарат і видатки на забезпечення його діяльності, дороговартісність судового процесу для держави у зв’язку з його тривалістю та багато іншого. Саме тому різноманітні примирювальні процедури не лише рекомендують застосовувати сторонам, їх все частіше вводять у національне законодавство різних держав. Світова наукова доктрина та практика розробили низку альтернативних способів вирішення господарських спорів. Не залишилася осторонь цих процесів й Україна. Ще у 2017 р. у національному господарському процесуальному законодавстві й, відповідно, у судовій практиці було запроваджено новий інститут господарського судочинства – інститут врегулювання спору за участю судді. Проте ефективність запровадження та реалізації того чи іншого інсти туту господарського судочинства може бути визначена не лише ухваленими у чинному законодавстві України нормами права, а й, передусім, його практичним застосуванням – судовою практикою, що надасть змогу визначити проблемні аспекти та недоліки правового забезпечення інституту врегулювання спору за участю судді як виду примирювальної процедури у господарському судочинстві.

Метою статті є обґрунтування положень теоретико-правових засад врегулювання спору за участю судді як самостійного виду примирювальної процедури у господарському судочинстві.

Проаналізовані у статті існуючі доктринальні підходи до визначення та особливостей інституту врегулювання спору за участю судді, а також положення чинного законодавства України щодо засад його регулювання надали підстав визначити процедуру врегулювання спору за участю судді як особливу, самостійну примирювальну процедуру, що проводиться за взаємною згодою сторін у рамках позовного провадження до початку розгляду справи по суті, та здійснюється за участю судді у ролі посередника у формі спільних та/або закритих нарад з метою мирного врегулювання спору. Автором обґрунтовано, що процедуру врегулювання спору за участю судді можна розглядати як особливу примирювальну процедуру, що проводиться за взаємною згодою сторін в рамках позовного провадження до початку розгляду справи по суті, та здійснюється за участю судді у ролі посередника у формі спільних та/або закритих нарад з метою мирного врегулювання спору. Доведено, що поняття “врегулювання спору за участю судді” та “медіація” не є тотожними та мають певні взаємовиключні ознаки. Зокрема, основною ознакою, за якою можна відрізнити ці примирювальні процедури у чинному законодавстві України, є поза судовість медіації та, на противагу цьому, інтегрований підхід до процесу врегулювання спору за участю судді у господарському процесуаль ному законодавстві. Встановлено, що одним із недоліків інституту врегулювання спору за участю судді є існування обмеження щодо можливості участі у досліджуваній процедурі третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору. На нашу думку, передбачене п. 3 ч. 2 ст. 186 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) обмеження щодо недопущення проведення врегулювання спору за участю судді у спорах у випадку вступу у справу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, є невиправданим і має бути виключеним. Доведено, що відповідно до ч. 2 ст. 188 ГПК України проведення врегулювання спору за участю судді здійснюється у формі спільних та/або закритих нарад. Висловлено пропозицію щодо доцільності зміни назви “закриті наради” на “індивідуальні наради”.

Bibliography

Journal articles

1. Belinska I A, ‘Osnovni kryterii psykholohichnoho profiliu mediatora’ (2012) 18 Zbirnyk naukovykh prats KPNU imeni Ivana Ohiienka, Instytutu psykholohii im. H. S. Kostiuka NAPN Ukrainy. Problemy suchasnoi psykholohii 34–43 (in Ukrainian).

2. Bondarenko-Zelinska N L, ‘Vprovadzhennia sposobiv alternatyvnoho vyrishennia pravovykh sporiv (ADR – Alternative Dispute Resolution)’ (2018) 9 Mizhnarodne pryvatne pravo: rozvytok i harmonizatsiia 165–8 <http://www.univer.km.ua/statti/1.bondarenko-zelinska_n.l._vprovadzhennya_sposobiv_alternatyvnoho_vyrishennya_ pravovykh_sporiv_(adr alternative_dispute_resolution).pdf> (accessed: 07.04.2022) (in Ukrainian).

 3. Bondarenko-Zelinska N L, ‘Vrehuliuvannia sporu za uchastiu suddi: problemy ta perspektyvy zastosuvannia’ (2018) 67–68 Universytetski naukovi zapysky 62–70 (in Ukrainian).

4. Zeldina O, ‘Novely sudovoi reformy: pozytyvni ta nehatyvni naslidky’ [2017] 43–44 (1164–1165) Yurydychnyi visnyk Ukrainy 4–5 (in Ukrainian).

5. Mamnytskyi V Yu, Kakhnova M H, ‘Vrehuliuvannia sporu za uchastiu suddi: problemni aspekty pravozastosovchoi praktyky’ (2019) 64 Zhurnal skhidnoievropeiskoho prava 112–23 (in Ukrainian).

 6. Mozhaikina O S, ‘Pravovyi analiz form vrehuliuvannia sporu za uchastiu suddi v tsyvilnomu protsesi’ (2018) 2 Pravo i suspilstvo 77–81 (in Ukrainian).

7. Chabanenko M M, Lezhnieva T M, ‘Pravova pryroda vrehuliuvannia sporu za uchastiu suddi (v konteksti struktury tsyvilistychnoho protsesu)’ (2018) 2 Porivnialnoanalitychne pravo 135–7 (in Ukrainian).

 8. Yakovliev V V, ‘Prysudova ta pozasudova mediatsiia: osnovni oznaky’ (2017) 26 Zbirnyk naukovykh prats Kharkivskoho natsionalnoho pedahohichnoho universytetu imeni H. S. Skovorody. “Pravo” 139–51 (in Ukrainian).

Conference papers

9. Kyselova T, Romanadze L, Vidminnosti mediatsii vid protsedury vrehuliuvannia sporu za uchastiu suddi: Prohramnyi dokument. Intehratsiia mediatsii v sudovu systemu Ukrainy u ramkakh proektu Rady Yevropy “Pidtrymka vprovadzhenniu sudovoi reformy v Ukraini” (Tetianoiu Kyselovoiu pidhot, Kyiv 2017) <https://md.ukma.edu.ua/wpcontent/ uploads/2018/11/Kyselova_T._Mediation_Integartion_UKR.pdf> (accessed: 10.04.2022) (in Ukrainian).

Dissertations

10. Hren N M, ‘Realizatsiia prava liudyny na spravedlyvyi sud shliakhom protsedury prysudovoi mediatsii: teoretyko-pravove doslidzhennia’ (dys kand yuryd nauk, Lviv 2016) (in Ukrainian).

11. Prushchak V Ye, ‘Vrehuliuvannia sporu za uchastiu suddi u tsyvilnomu sudochynstvi Ukrainy’ (dys d-ra filos. Odesa 2020) (in Ukrainian).

Newspaper articles

12. Berezhna T ‘Protsesualne khulihanstvo ta advokatska tvorchist: de mezha?’ [2018] 32–33, (634–635) Yurydychna Hazeta 20 (in Ukrainian).

13. Luspenyk D, ‘Novelizatsiia tsyvilnoho protsesu pozytyvno vplynula na sudovu praktyku’ (Sudebno-iurydycheskaia hazeta, 25.09.2018) <https://sud.ua/ru/news/ publication/125882-novelizatsiya-tsivilnogo-protsesu-pozi-tivno-vplinula-na-sudovupraktikuf6c2df> (accessed: 11.04.2022) (in Ukrainian).

Websites

14. Kibenko O, ‘Sudova mediatsiia v hospodarskomu protsesi – buty chy ne buty?’ (Tsenzor.Net, 18.02.2018) <https://censor.net.ua/blogs/3051121/sudova_medatsya_v_ gospodarskomu_protses_buti_chi_ne_buti> (accessed: 22.12.2021) (in Ukrainian).

15. ‘Mediatsiia ta konsoliatsiia: vyrishennia sporiv’ (Profspilkovi visti, 2015) <http://www. psv.org.ua/arts/Yurist/view-2774.html> (accessed: 10.03.2022) (in Ukrainian).

16. Romanadze L D, ‘Vrehuliuvannia sporu za uchastiu suddi ta inshi protsesualni novely: vplyv na rozvytok mediatsii’ <http://mediation.ua/wpcontent/uploads/2017/05/ Stattya-pro-Mediatsiyu-v-proektah-protses-kodeksiv-2.pdf> (accessed: 15.03.2022) (in Ukrainian).