Поняття предмету правового регулювання, безумовно, є одним із визначальних у теорії права, але попри це у наукових колах досі тривають дискусії з приводу його змісту. Комплексний аналіз наявного натепер наукового підходу до визначення поняття “правове регулювання”, а також визначення його предмета, реалі зованого в основних правничих енциклопедіях, дає підстави стверджувати про значну кількість логічних помилок, а також некоректне встановлення зв’язків між елементами зазначеного поняття. Досить спірним вбачається, зокрема, виділення у правовому регулюванні одночасно двох об’єктів – “об’єкта правового регулювання” та “об’єкта правового впливу”, зважаючи на те, що суспільні відносини є первинними відносно людської поведінки, яка завжди відбувається у межах та з приводу вже об’єктивно існуючих суспільних відносин.

Метою статті є утвердження думки, що активність суб’єкта управління (держави, що створює правові норми) спрямована саме на поведінку людей і трансформує таку поведінку у права й обов’язки у межах певних відносин. При цьому об’єктом правового регулювання є не відокремлене суспільне відношення, відірване від інших, а суспільне відношення у контексті його інституційних взаємозв’язків, від особливостей яких і залежить підхід до правового регулювання у кожному конкретному випадку. Характеристика об’єкта становить необхідну умову правового регулювання суспільних відносин. Водночас від характеру суспільних відносин залежать певні специфічні ознаки норм, і саме з особливостей норм випливає самостійний характер тієї або іншої правової галузі. Існують підстави вважати, що предметне визначення галузі права зводиться до предмета юридичної норми, відобра женого в її диспозиції, а не до “предмета правового регулювання” у значенні якоїсь правової абстракції.

      Таким чином, якісна характеристика об’єкта правової норми є однією з найважливіших умов для належного правового регулювання, його адекватності, а отже – ефективності. Без чіткого розуміння цього залишається дискусійною проблема визначення предмета закону, що вкрай негативно відбивається на законодавчому процесі. Нормотворення, не поділяючи предмети правового регулювання на більш і менш важливі, все ж має орієнтуватися на певний рівень узагальнення суспільних відносин: конституційний, законодавчий і підзаконний.

Bibliography

Authored books

1. Yushchyk O, Haluzi ta instytuty pravovoi systemy: mify i realnist (Krytychnyi narys) (Oriiany 2002) (in Ukrainian).

Encyclopaedias

2. Petryshyn O (holova redkol), Velyka ukrainska yurydychna entsyklopediia, t 3: Zahalna teoriia prava (Pravo 2017) (in Ukrainian).

3. Shemshuchenko Yu (red), Velykyi entsyklopedychnyi yurydychnyi slovnyk (2-he vyd, pererobl i dopovn, Iurydychna dumka 2012) (in Ukrainian).

Journal articles

4. Tepliuk M, ‘Nova redaktsiia Konstytutsii i problemy konstytutsiinoi protsedury’ (2014) 7 Pravo Ukrainy 118 (in Ukrainian).

Theses

5. Yushchyk O, ‘Sportyvne pravo: teoretyko-pravovyi analiz, poniattia, formuvannia v natsionalnii pravovii systemi’ (avtoref dys kand yuryd nauk, 2020) (in Ukrainian).