Незважаючи на наслідки поширення COVID-19 населення планети сягнуло майже 7,95 млрд осіб, понад 280 млн із них живуть поза межами держав їхнього народження (3,6 %), а ще 750 млн осіб (10,1 %) постійно мігрують з однієї країни в іншу. Об’єктивне застосування класичної концепції громадянства як “реаль ного та ефективного правового зв’язку” між державою та особою, передбаченого у ст. 2 Європейської конвенції про громадянство 1997 р., викликає достатній сумнів серед наукової спільноти та політиків. Така зміна наративу беззаперечно свідчить про цінність і важливість цього політико-правового інституту в “палітрі” сучасних геополітичних та цивілізаційних викликів, однак час вимагає докорінних змін.

Мета статті – обґрунтувати необхідність перегляду міжнародно-правового регла ментування міграції та статусу особи, враховуючи зміну парадигми у ХХІ ст. (міграційну кризу в Європейському Союзі 2015 р., поширення COVID-19 протягом 2020–2022 рр., вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 р.).

 Серед світової наукової спільноти досі витають припущення, що Конвенція Орга нізації Об’єднаних Націй про статус біженців 1951 р. є продуктом холодної війни, а тому вважається таким собі політико-правовим артефактом. Будучи нині одним із важливих міжнародно-правових документів, який є інструментом регламентування та регулювання правового статусу особи на міжнародному рівні, Конвен ція стала таким собі анахронізмом (застарілим за своєї сутністю, оскільки не відповідає викликам глобалізації та масової міграції ХХІ ст., а дефініція біженця далека від природи самого явища). Основним аргументом на підтвердження цієї тези є відсутність поняття “кліматичного мігранта”, яке є додатковим до категорійного визначення “біженця”, передбаченого Конвенцією. Однак і сама концепція “кліматичної міграції” протягом останніх двадцяти років зазнала значних сутнісних змін: наратив розширився, до “кліматичного біженця” додалися концепти “внутрішнього кліматичного переселення (у межах держави)”, “зовнішнього кліматичного переселення (за кордон)”, “кліматичної мобільності” тощо, які потребують не лише чіткогорозрізнення і розмежування, а й законодавчого регламентування на міжнародному та національному рівнях

Bibliography

Authored books

1. T orpey J C, The Invention of the Passport: Surveillance, Citizenship and the State (Cambridge University Press 2000) (in English).

2. Psomiades Harry J, Fridtjof Nansen and the Greek Refugee Crisis 1922–1924 (Pella Pub Co 2011) (in English).

Edited books

3. P olitychna enzyklopedija (Lewenets Ju (ed), Shapoval Ju ed, Parlaments’ke wydawnyctwo 2011) (in Ukrainian). Journal articles 4. Millbank A, ‘The Problem with the 1951 Refugee Convention’ (2000-01) 5 Research Paper 8–9 (in English).

5. Baker-Jones M, Baker-Jones M, ‘Teitiota v The Chief Executive of Ministry of Business, Innovation and Employment – A Person Displaced’ [2015] 15 (2) QUT Law Review 102–21 (in English). 6. Boas I, Farbotko C, Adams H, Sterly H, Bush S, van der Geest K et al, ‘Climate migration myths’ (2019) 9 Nature Climate Change 901–3 (in English).

7. Boyd D R, ‘The Constitutional Right to a Healthy Environment’ [2012] 54 (4) Environment: Science and Policy for Sustainable Development 4–5 (in English).

8. Daly E, ‘Constitutional Protection for Environmental Rights: The Benefits of Environmental Process’ [2012] 17 (2) International Journal of Peace Studies 72 (in English).

9. McNamara K E, ‘Conceptualizing discourses on environmental refugees at the United Nations’ (2007) 29 Population and Environment 12–24 (in English).

Conference papers

10. Sofinska Iryna, ‘Partysypatyvna demokratiia u konteksti zakonodavchoho zakriplennia prava liudyny na bezpechne dlia zhyttia i zdorov’ia dovkillia’ v Prava liudyny i dovkillia u novii Ukraini: na chest profesora S. M. Kravchenko: zbirnyk statei ta tez mizhnarodnoho mizhdystsyplinarnoho sympoziumu, 20–21 veresnia 2014 r. (Lviv 2015) 176–87 (in Ukrainian).