Протистояння Російській Федерації в умовах нової стадії її агресії проти України актуалізує необхідність звернення юристів до всіх наявних інструментів і важелів міжнародного права та міжнародної політики для сприяння перемозі у національно-визвольній боротьбі. Водночас значна частина актів органів міжнародних організацій, у яких засуджується російська агресія, мають більшою мірою політичний, аніж правовий характер. Автор вважає, що ця проблема має доволі суттєве значення, особливо в умовах відсутності відповідних рішень міжнародних судо вих установ натепер. Її правильне розуміння дасть змогу ефективніше ініціювати і використовувати рішення міжнародних організацій. Тому це дослідження присвячене характеру повноважень та актів Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй (ГА ООН) як найавторитетнішої універсальної міжнародної організації.

У статті розглядаються питання співвідношення повноважень ГА та Ради Безпеки (РБ), компетенції ГА ООН у сфері підтримання міжнародного миру та безпеки, застосування примусових заходів у межах цієї компетенції, права ГА ООН тлумачити Статут ООН і пропонувати висновки юридичного характеру в своїх резолюціях, визначення місця резолюцій ГА ООН серед джерел міжнародного права. Автор обґрунтовує, що положення Статуту ООН щодо повноважень головних органів цієї організації є доволі неточними, і це усвідомлювалося при написанні цього основоположного акта, як і те, що ці норми та їх тлумачення будуть надалі розвиватися, а складні питання зможуть стати предметом узгодження між органамиООН. ГА є єдиним органом, що представляє волю всіх держав – членів ООН. Автор стверджує, що демократична політична легітимність ГА ООН за останні майже вісімдесят років незмірно зросла, принаймні в радикальному збільшенні кількості держав-членів та враховуючи вплив напрацювань у вигляді конвенцій і декларацій. Натомість політична легітимність РБ суттєво знизилася, адже всі чинники цієї легітимності поступово зникли, а також змінилися політичні й економічні реалії світу. У цих умовах тлумачення положень Статуту ООН не може не еволюціонувати, що відображається і визнається в актах ГА ООН, рішеннях і консультативних висновках Міжнародного суду ООН, практиці держав – членів ООН.

Bibliography

Authored books

1. Shaw M N, International Law (8th ed, Cambridge University Press 2017) (in English).

2. Babin B, Hrinenko O, Prykhodko A, Pytannia rozvytku ta realizatsii mizhnarodnykh standartiv prav korinnykh narodiv (Feniks 2018) (in Ukrainian).

3. Kresin O, Korinni narody: mizhnarodne pravo ta zakonodavstvo Ukrainy (Instytut derzhavy i prava imeni V M Koretskoho, NAN Ukrainy, Norma prava 2021) (in Ukrainian).

Edited and translated books

4. Kuok D N, Daje P, Pelle A, Mezhdunarodnoe publichnoe pravo, t 2 (per s fr, Sfera 2000) (in Russian).

Journal articles

5. Falk R A, ‘On the quasi-legislative competence of the General Assembly’ (1966) 60 The American Journal of International Law 782 (in English).

6. Öberg M D, ‘The Legal Effects of Resolutions of the UN Security Council and General Assembly in the Jurisprudence of the ICJ’ [2006] 16 (5) The European Journal of International Law 896–7 (in English).

7. Skubiszewski Kr, ‘The Elaboration of General Multilateral Conventions and of Noncontractual Instruments Having a Normative Function or Objective. Resolutions of the General Assembly of the United States’ [1985] Session d’Helsinki 61 (I) Annuaire. Institut de Droit International 34 (in English).

Theses

8. Prykhodko A, ‘Standarty OON stosovno prav korinnykh narodiv’ (avtoref kand yuryd nauk, 2017) (in Ukrainian).

Websites

9. Tomuschat C, ‘Uniting for Peace. Introductory Note’ (United Nations Audiovisual Library of International Law) <https://legal.un.org/avl/ha/ufp/ufp.html> (accessed: 08.07.2022) (in English).