Повномасштабна військова агресія проти України супроводжується і значними та незвичними викликами для її правової системи. Радикальних перетворень має зазнати й національна інформаційна інфраструктура для своєчасного виявлення та ефективного реагування на виклики й загрози в інформаційному просторі. Правова складова інформаційного безпекового середовища за цих умов має розбудовуватися і розвиватися з урахуванням необхідності повсякчасного балансування необхідності застосування стримуючих і репресивних інструментів проти використання населенням інформаційного простору із забезпеченням його конституційного права на свободу вираження поглядів. У світлі цього метою дослідження визначено формулювання та наукове обґрунтування на основі міжнародних стандартів і найкращого зарубіжного досвіду критеріїв для балансування свободи вираження поглядів та обмежувальних заходів, спрямованих на забезпечення безпеки суспільства й захист національних інтересів.

За підсумками дослідження автор обґрунтовує, відступаючи від міжнародно-правових зобов’язань щодо забезпечення прав та основоположних свобод під час воєнного й надзвичайного стану, держава під час ухвалення законодавчих і правозастосовних рішень у конкретних випадках залишається зв’язаною гостротою становища й обов’язком дотримуватись якомога більшого обсягу гарантій прав людини, що є об’єктивно можливими за відповідних обставин й умов у конкретний момент часу, не допускаючи проявів дискримінації, непропорційності та інших порушень. Додатково має з’ясовуватись нагальна суспільна потреба в одержанні інформації та забезпечуватись справедливий баланс між правом людини на вираження поглядів та легітимним правом демократичного суспільства захищатись від загроз. Під час вирішення відповідних питань також мають враховуватись, зокрема, напруженість безпекового середовища, реальність і неминучість загрози для суспільства, здатність вираження відповідних поглядів погіршити обстановку, а також роль і функції особи, яка висловлює або поширює твердження чи інформацію й спосіб та засоби, до яких вона вдається. Водночас окремою підставою для без умовного втручання у право на вираження поглядів є антигромадський характер відповідних поглядів, що включає пропаганду війни, заклики до насильства, виправдання злочинів проти людства тощо.

 Формулювання норми кримінального права про відповідальність за несанкціоноване поширення інформації про направлення, переміщення зброї, озброєння та бойових припасів в Україну, рух, переміщення або розміщення військових формувань України, вчинене в умовах воєнного або надзвичайного стану, навіть при тому, що воно передбачає відповідальність за розповсюдження інформації з обмеженим доступом, яка до того вже була незаконно розголошена та є фактично відкритою, не суперечить основним принципам інформаційного законодавства та цілком узгоджується із міжнародними стандартами та зарубіжним досвідом. Встановлюючи винуватість та її ступінь у конкретному випадку, який має ознаки вчинення цього кримінального правопорушення, слід керуватись критеріями правомірності втручання у свободу вираження поглядів, зокрема в умовах воєнного та надзвичайного стану, які напрацював Європейський суд з прав людини.

Bibliography

Websites 1. Ovcharov D, ‘Kryminalna vidpovidalnist pid chas voiennoho stanu’ (Ukrainian Bar Association, 25.03.2022) <https://uba.ua/ukr/news/9115> (accessed: 25.04.2022) (in Ukrainian).