Принцип поділу влади сучасна юридична наука розглядає як один з основ них складових елементів конституціоналізму, закріплений в основних законах більшості сучасних держав. При цьому деякі дослідники констатують недієвість принципу поділу державної влади на практиці, диктат певних політичних груп впливу, внаслідок чого, на їхню думку, замість конституційного ладу настає безвладдя. Таке твердження видається досить спірним, зважаючи на те, що в описаному випадку ігнорування державними посадовцями принципу поділу влади слід вести мову не про нормативний характер цього принципу та його реальне втілення, а лише про декларативну вказівку на нього у тексті Конституції України. Спірним також вбачається твердження щодо необхідності збалансування гілок влади (по суті, урівноваження впливу однієї частини влади на іншу) так званою “системою стримувань і противаг” як одним із головних правових засобів забезпечення поділу влади, оскільки поділ державної влади на три або більше частин не є можливим без її початкової єдності.

Метою статті є поглиблення розуміння традиційного підходу до доктрини поділу державної влади, а також особливостей формування конституційного ладу сучасної України в контексті з’ясування можливостей для його вдосконалення. У процесі роз-будови української держави виникають протиріччя, зняття яких потребує наявності інтегруючих елементів конституційного ладу – права загальнонародної власності та народного волевиявлення у різних формах безпосередньої демократії. В основі єдності влади має бути формування та здійснення єдиної державної політики, що забезпечується відповідним устроєм публічної влади. Натомість брак єдиного підходу у провадженні державної політики обумовлюється, зокрема, недосконалою моделлю організації публічної влади, неоптимальним поділом владних повноважень і відсутністю належної взаємодії структур державного механізму на вищих ступенях влади й на місцевому рівні з місцевим самоврядуванням.

Принцип поділу влади слід розглядати як організаційне начало здійснення єдиної державної влади в контексті спеціалізації функцій державного управління, і саме така концепція має бути покладена в основу здійснення державно-правових реформ в Україні.

Bibliography

Authored books

1. Yushchyk O, Pravova reforma: zahalne poniattia, problemy zdiisnennia v Ukraini (Instytut zakonodavstva Verkhovnoi Rady Ukrainy 1997) (in Ukrainian).

Edited books

2. Kolisnyk V, ‘Sutnist konstytutsionalizmu, konstytutsiina doktryna ta holovni doktrynalni pidkhody do vyznachennia konstytutsiinoho ladu’ v Bytiak Yu (red), Pravova doktryna Ukrainy, t 2: Publichno-pravova doktryna Ukrainy (Pravo 2013) (in Ukrainian).

Encyclopedias

3. Dmytriiev A, ‘Pryntsyp priorytetu i priamoi dii mizhnarodnoho prava’ v Shemshuchenko Yu (red), Yurydychna entsyklopediia, t 5: P–S (Ukr entsykl 2003) (in Ukrainian).

4. Lysenkov S, ‘Podil vlady’ v Shemshuchenko Yu (red), Yurydychna entsyklopediia, t 4: N–P (Ukr entsykl 2003) (in Ukrainian).

Dictionaries

5. Dubichynskiy V (red), Suchasnyi tlumachnyi slovnyk ukrainskoi movy: 65000 sliv (VD Shkola 2006) (in Ukrainian).

6. Hrytsanov A (red), Novejshij filosofskij slovar (VM Skakun 1998) (in Russian).

Theses

7. Tepliuk M, ‘Konstytutsiino-pravovi problemy orhanizatsii publichnoi vlady v Ukraini’ (avtoref dys kand yuryd nauk, 2008) (in Ukrainian).