У статті досліджується еволюція правового регулювання нового концеп ту в українському господарському процесуальному праві – відокремлене провадження у справах про банкрутство, яке не може ототожнюватися з позовним провадженням, оскільки перебуває у системному зв’язку з провадженням у справах про банкрутство та залежить від останнього.

Метою статті є аналіз законодавства та засад відокремленого провадження у справі про банкрутство, забезпечення системності процесуального законодавства крізь призму принципів взаємодії відокремленого провадження з основною справою про банкрутство для створення нормативної формули вказаного правового концепту й поглиблення можливості його більш досконалого доктринального визначення та функціонування.

З’ясовуються етапні передумови формування категорії “відокремлене провадження” як частини провадження справ про банкрутство, його розвиток, що змінює традиційне уявлення щодо самостійного інституту процесуальної галузі права – інституту форм господарського судочинства.

Запропоновано правовий концепт “відокремлене провадження у справах про банкрутство” на доктринальному рівні розкривати через його характеристики:наяв ність у боржника правового статусу сторони, наявність особливої процесуальної форми, спеціального режиму застосування доказів, спеціальних принципів та визначеної мети, зумовленої основним провадженням – “балансу інтересів” учасників справи через справедливе задоволення сукупності всіх вимог кредиторів у порядку черговості, встановленої законом.

 Сформовані висновки про необхідність подальшого удосконалення правового регулювання відокремленого провадження у справах про банкрутство через приведення ч. 6 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України у відповідність до положень Кодексу України з процедур банкрутства, з урахуванням того, що провадження справ про банкрутство є особливою формую господарського судо чинства, яка містить як основне провадження, яке здійснюється за правилами Кодексу України з процедур банкрутства, так і додаткове – відокремлене провадження, призначене для розгляду майнових спорів, одна категорія яких розглядається за правилами спрощеного позовного провадження (де сторона не набуває статусу учасника справи про банкрутство), а інша – розглядається у межах судових процедур за заявницьким порядком. Обґрунтовується думка, що вплив судової практики на розгляд майнових спорів доводить недоцільність віднесення усіх майнових спорів у відокремлене позовне провадження.

Bibliography

Authored books

1. Dzhun V, Instytut nespromozhnosti: svitovyj dosvid rozvytku i osoblyvosti stanovlennya v Ukrayini (2-e vyd, vypravl i dopovn, Yurydycheskaya praktyka 2006) (in Ukrainian).

Journal articles

2. Shvydka Т, Ostapenko J, ‘The Features of the reform of bankruptcy legislation during the marital law period’ (2023) 1 Analytical and comparative jurisprudence 229–34 (in Ukrainian).

3. Radzyviliuk V, Poliakov R, ‘Rozvytok konkursnoho protsesu (protsedury bankrutstva) v Ukraini u 2000-kh rokakh’ [2020] 3 (114) Visnyk Kyivskoho natsionalnoho universytetu imeni Tarasa Shevchenka 38 (in Ukrainian).

Newspaper articles

4. Polіakov B, ‘Zablukaly u dvokh stattiakh: Yak oskarzhyty sudovi akty v protseduri bankrutstva?’ Zakon i biznes (12.01–17.01.2020) <https://zib.com.ua/ua/140847.html> (accessed: 20.08.2020) (in Ukrainian).