Профільним законодавчим актом у сфері адміністративно-будівельних правовідносин є Закон України “Про регулювання містобудівної діяльності”. Неухильне дотримання містобудівної документації є основою забезпечення правопорядку у сфері містобудування. Саме тому відповідно до ч. 2 ст. 5 цього Закону вимоги містобудівної документації є обов’язковими для виконання усіма суб’єктами містобудування. Управлінські рішення у цій сфері правовідносин суттєво і впродовж тривалого часу впливають на життєвий простір усіх мешканців населених пунктів, навколишнє середовище, розвиток міста чи села. Це зобов’язує уповноважених осіб під час розроблення містобудівної документації враховувати сукупні інтереси держави, територіальної громади, окремих груп та осіб. Водночас на практиці “ці інтереси часто розходяться”, що нівелює принцип належного урядування та законодавчу вимогу щодо “збалансованого врахування інтересів” у сфері містобудівної діяльності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій показав, що певні аспекти у сфері містобудівних правовідносин вивчають не тільки судді, а й політики, науковці і навіть суб’єкти господарювання, і завдяки цим доробкам предметно висвітлено окремі аспекти теорії і практики цих правовідносин. Проте висвітлення концепції належного застосування законодавчих норм у сфері містобудівної діяльності крізь призму правових позицій Верховного Суду залишилося поза дослідницькою увагою.

Метою статті є висвітлення концепції належного застосування законодавчих норм у сфері містобудівної діяльності крізь призму правових позицій Верховного Суду з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Обґрунтовано правовий підхід, відповідно до якого формальні процесуальні неточності щодо застосування законодавчих норм у сфері містобудівної діяльності не можуть слугувати юридичною підставою для визнання рішення уповноваженого суб’єкта неправомірним, якщо це рішення є правильним по суті і початкове дотримання цим суб’єктом законодавчо визначеної процедури не змінить наявної суті.

Автором публікації встановлено: 1 ) концепція належного застосування законодавчих норм у сфері містобудівної діяльності означає змістовну, посутню, предметну і персонально визначену індивідуалізацію правових норм стосовно тих чи тих суб’єктів означених правовідносин, а також виокремлення, послідовний підбір і застосування правових норм до юридичних фактів, що постали у цій сфері правовідносин; 2) різноаспектність спорів, що виникають при нормозастосуванні у сфері містобудівної діяльності, левова частка яких згодом набуває статусу судових, зумовлена специфікою нормативного врегулювання такої діяльності: таке регулювання і застосування здійснюється у нерозривній сув’язі з десятками інших законодавчих актів; у сфері містобудівної діяльності задіяні як парламент та уряд України, так і вертикаль органів державної виконавчої влади, а також органи місцевого самоврядування; 3) встановлена відсутність законодавчо визначених критеріїв встановлення факту узгодження інтересів держави, територіальної громади й окремих груп та осіб; 4) Верховний Суд, вирішуючи судові спори у сфері містобудівної діяльності, сформував низку правових позицій, належне ознайомлення з якими суддями апеляційних і місцевих судів сприятиме уніфікації застосування законодавчих норм у цій сфері правовідносин.

Bibliography

Dictionaries

1. Slovnyk ukrainskoi movy, t I–M (Buriachok A, Dotsenko P red, Naukova dumka 1973) (in Ukrainian).